Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.
28.03.2016 09:47

Видавнича галузь: український формат

Директор «Видавничий центр «12»

Видавнича галузь є невід’ємною частиною усього нашого соціально-економічного простору. І було б, звичайно, дивом, якщо б за тяжких умов сьогодення, ця окрема галузь почувалася дуже комфортно…

Видавнича галузь є невід’ємною частиною усього нашого соціально-економічного простору. І було б, звичайно, дивом, якщо б за  тяжких умов сьогодення, ця окрема галузь почувалася дуже комфортно… Особливістю видавничої галузі є те, що кінцевий продукт, який вона виробляє, не може розглядатися лише як товар, оскільки містить в собі і культурну, і освітянську, й ідеологічну складову. І біда зараз наша саме в тому, що державницькі інституції сприймають книгу виключно як товар. Незважаючи на відвойовані пільги по ПДВ на виготовлення та розповсюдження книг українського виробництва, галузь перебуває у стані кризи. Хоча за умови розумного та далекоглядного менеджменту саме ця галузь могла б стати рушійною силою виходу країни на новий етап розвитку.

Щодо впливу радянського минулого, на яке зараз модно звалювати усі проблеми, то я б скоріше сказала, що негативний вплив на галузь має не так наявність радянського минулого, як відсутність чіткого бачення майбутнього галузі. Можна звичайно всі негаразди звалити на якесь-то минуле… Але, вибачте, хто ж нам винен, що за стільки років самостійної державності ми не змогли побудувати дієву систему функціонування бібліотек, книгарень, не приділяли уваги популяризації читання серед населення? Але я впевнена, що сьогодні завзято звинувачувати  когось в чомусь - це не вихід. Єдине, що нам дозволить підняти свій видавничий та, власне, і культурний рівень, це вироблення власного національного культурного продукту. Попри всі помилки та недоліки. Жодна перемога не дається без шалених зусиль та вірно витраченого часу.  Звичайно, назріла структурна реформа всієї культурної сфери. Без запровадження системної державної підтримки, без достатнього фінансування бібліотек, розвитку книгорозповсюдження в Україні вивести видавничу галузь з кризи буде майже неможливо. А якщо до цього ще додати і шалене коливання валютного курсу, що не додає поліграфістам особливої впевненості, то виходить, як то кажуть «картина маслом».

Зараз важко зазначити, що видавці у своєму виборі особливі ставки роблять на якісь певні жанри. Скоріше тут виграє той, хто вміє відчути суспільний настрій та інтерес до певних подій та особливостей. Саме так відбулося з чисельними виданнями про революційні події Майдану, твори, пов’язані з постатями Савченко, Сенцова та інших політичних в’язнів. Однак поряд з цими виданнями спостерігається посилення інтересу українців до власної історії  і, відповідно, якісної історичної літератури, перекладної літератури, знову ж таки, якісної. Традиційно непогані позиції тримає дитяча література.

Оскільки книговидання – це галузь специфічна, то для багатьох учасників цього ринку вона є не лише бізнесом, а й справою життя. Нерідко у цій справі задіяні навіть цілісінькі видавничі родини.  Однак, якщо зважати на прибутки, які багатьом приносить цей бізнес, то його скоріше можна назвати хобі.

Книговидання – це одна з небагатьох галузей, яка в принципі може давати 100-відсоткову рентабельність. Однак, зважаючи на відсутність цивілізованої державної політики у книговиданні, розвал системи книгорозповюдження, додайте сюди знов таки економічні проблеми,  – і отримуємо, що ці «шалені надприбутки» ледве покривають витрати. Звичайно, це не стосується кількох доволі сильних учасників видавничого клубу, однак вони, як правило, спираються на фінансову підтримку іноземних партнерів, грантів або просто друзів-меценатів.

Про те, що авторські гонорари в Україні мізерні не говорить хіба дуже лінивий. І ще добре, якщо гонорари взагалі є. Бо вкоренилася вже практика розраховуватися з автором незначною частиною накладу. Та це відбувається здебільшого не через надмірну жадібність олігархів-видавців, а через сукупність усіх перелічених вище проблем. Авторські роялті, як і в усьому світі є традиційно вигідними для авторів, в Україні майже не використовуються через високий рівень інфляції та невпевненість у майбутньому. То ж автори вважають за велику вдачу отримати разовий (паушальний) платіж від видавництва, хай навіть він буде менший у порівнянні з окресленими роялті. Звичайно ж статки залежать і від рівня авторів. І ми можемо довго стогнати з приводу якісного рівня нашого авторського цеху.  Однак, якщо нічого не зрощувати, то і рости нічого не буде. А справа в тому, що попри все ростуть і міцніють вітчизняні автори, щ е змушують світове співтовариство звертати на себе увагу. Звичайно, в першу чергу, держава має бути зацікавлена у стимулюванні творчої молоді, а для цього мають бути запроваджені та підтримані різноманітні конкурси, тренінги та представлення вітчизняних авторів та видавців на міжнародній арені.  Авторів, які заробляють більш-менш пристойні гонорари в Україні можна перелічити по пальцях. Але вони є і це вже вселяє надію.

Сьогодні на тлі загальної кризи у видавничій галузі на арену все більше виходять автори та видавці, які є за визначенням скоріше аматорами, ніж професійно підготовленими кадрами. Однак, з точки зору якості контенту, а іноді навіть і поліграфічного відтворення, ці учасники видавничої галузі є більш професійними, аніж певні кадрові поліграфісти. До того ж професійність вже перестала вважатися синонімом володіння дипломом профільного ВНЗ. В цьому творчому середовищі, до якого я з гордістю можу віднести і себе як автора і як видавця, часто певні знання отримуються разом із практичним досвідом. Благо, сьогодні для бажаючих розвинути чи вдосконалити свій професійний рівень, існує безліч професійних майстер-класів, тренінгів та семінарів. Видавництво зараз – це не обов’язково великі кадрові та виробничі потужності. Іноді сучасне видавництво – це лише кілька чоловік. Багато технічних функцій виконують працівники на віддаленому доступі. Лише одиниці зараз мають власні типографії, решта, цілком виправдано, розміщують свої замовлення в комфортній для себе друкарні.  Звичайно, якщо людина починає завзято над чимось працювати, однак дуже скоро зупиняється й залишається на початковому рівні, то, очевидно, його успіх буде сумнівним. В ситуації з книгами питання успіху доволі прозоре, оскільки виміром успішності для будь-якого автора чи видавця є бажання читача придбати його видавничу продукцію. Малий видавничий рух є досить цікавим як з точки зору філософії діяльності, так і кінцевого продукту, який виводиться на ринок.  Таке середовище чи навряд  перетвориться на масове виробництво, однак ті творчі напрямки, прийоми та підходи, що застосовуються в цьому креативному просторі, відіграють неабияку роль у культурному житті країни, а іноді й започатковують певні модні тенденції. Оскільки цей видавничий сектор не може похвалитися великими накладами, то кожна книга народжується та випускається світ, наче улюблене дитя. І це, звичайно, відчуває читач, якого все дедалі складніше чимось здивувати.

Слава Богу, вже потроху стихають шалені галаси щодо близької смерті паперової книги та витиснення її електронними гаджетами. Я вбачаю в цьому схожість із ситуацією у діалозі кино - театр. Саме діалозі, а може і творчому симбіозі. Впевнена, так само буде і з паперовою й електронною книгами. Кожна знайде свого читача та своє місце на ринку. Тут постає низка питань дотримання авторського права та платоспроможності споживача. Однак навіть ці проблеми не є такими, що неможливо вирішити. Потрібне запровадження системної державної політики у галузі книговидання та підвищення правової обізнаності та культури населення.

Відправити:
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter.
Останні записи