Ці місяці в обмеженій свободі карантинного простору дали нам і багато можливостей. У круговерті допандемійних буднів ми рідше звертали увагу на якість стосунків, у пріоритеті були результати.
Ці місяці в обмеженій свободі карантинного простору дали нам і багато можливостей. У круговерті допандемійних буднів ми рідше звертали увагу на якість стосунків, у пріоритеті були результати. Зараз же ми можемо більше спостерігати за собою і тими, хто поруч з нами, навіть, якщо це «поруч» – через zoom.
Ті, хто вміють спостерігати, аналізувати, роблять багато нових відкриттів для себе.
Я, наприклад, помітила за собою, як змінилося моє ставлення до помилок. На скільки поблажливішою я стала до себе і до тих, хто зі мною живе й працює.
У цьому матеріалі хочу зупинитися на помилках, перепонах, що найчастіше стоять на шляху до комфортного взаєморозуміння і добрих відносин. Хочу означити їх та зосередити нашу увагу на тому, аби уникати такого.
1. Відсутність уваги до того, з ким спілкуємося.
Ми й раніше цим грішили: задамо питання, і, доки людина нам щось збирається відповісти, ми «злітаємо» у щось інше, своє, й не чуємо того, про що запитували.
Зараз же, нас зваблює купа повідомлень у всяких месенджерах, електронні листи, стрічка FB, сторіз в інстаграм. У звіті Digital in 2020 (https://is.gd/iYqyiZ) можна побачити, що середня щоденна тривалість перебування в інтернеті пересічного жителя планети – 6 годин 43 хвилини. Як цей показник змінився під час карантину, думаю, ми скоро побачимо, та, зрозуміло, що став ще вищим.
Звичайно, все це нас відволікає, і дуже часто ми можемо помітити картину, коли сім'я зібралася снідати, замість того, щоб говорити про плани на день, всі листають стрічку новин фейсбук. Зустрілися приятелі на прогулянці: у кожного – в одній руці кава, в іншій – перед очима – екран смартфона. І таких прикладів навколо нас – безліч. Гаджети захопили нашу увагу, від того близькі нам люди часто страждають від непочутості чи невисловленості.
2. Відсутність навички слухати виділю окремою перепоною.
Часто ми не даємо співрозмовнику висловити думку повністю і перебиваємо, ставлячи своє запитання, чи говорячи своє бачення з приводу того, про що йдеться. Слухати – це значить прагнути зрозуміти і запам’ятати ту інформацію, якою з вами діляться.
«Я вас почув/ла» - кліше, що формально озвучується одним із співрозмовників, часто дратує іншого. Нам дуже важливо, щоб нас не просто слухали, щоб нас чули. Щоб за коротким «так», «ага» були не скляні очі людини, що думає про своє, а відчувалася співучасть, причетність, правдивий непідробний інтерес, який продовжить ділову розмову цікавою ідеєю, або ж дружню – веселим анекдотом до теми.
3. Говоримо про те, що цікаво нам.
- Хочеш я ввімкну тобі пісню, ну, пам'ятаєш, я давно тобі про неї згадував.
- Ні, не хочу, вона мені не подобається.
- Ну, чому вона тобі не подобається? Я все ж увімкну!
Час від часу мій чоловік затіває таку розмову суботнім ранком, перед тим, як увімкнути щось на ютуб для музичного фону нам на сніданок. У нас це вже стало жартом. І я поблажливо ставлюся до чоловікових музичних уподобань, слухаю те, що хочеться йому.
Цей епізод не тільки про те, що наші з чоловіком меломанські смаки не завжди співпадають.
Домінування своїх інтересів більшість із нас культивують і у комунікації. При тому, це стосується і ділового, і особистого спілкування.
Так, у кожного з нас своя «карта світу», свої бажання і запити. Саме вони стають домінантою в нашій комунікації. Ця помилка стала на заваді багатьом партнерським стосункам, згубила не одну сім'ю. Навичка ставити себе на місце іншого, враховувати інтереси і потреби співрозмовника – це зона нашого розвитку.
4. Говоримо ні про що.
Таке буває. І частіше, ніж ми фіксуємо це за собою. У «доковідному» житті схожі розмови я спостерігала, користуючись бла-бла-кар. Фонове базікання – це те, що часто відволікає увагу. Та, погодьтеся, бути для когось звуковим тлом – не вдячна справа. Навіть, якщо просто так хочеться поговорити з кимось із близьких, подумайте, чи це взаємне бажання. І ще одне питання, яке варто ставити собі, відкриваючи рота: «задля чого?»
5. Домінування над співрозмовником.
Коли ви обираєте роль «старшого», «батька», «начальника» - це сходу вбиває довіру у комунікації. Це пригнічує творчість, це «відбирає» відповідальність і свободу, а значить, це не призведе до такого результату спілкування, який би задовольнив усіх його учасників.
І, важливо, що це варто враховувати при спілкуванні з усіма: зі старшими за себе, з дітьми, чи рівними собі. Взагалі, будь-яке домінування, як на мене, сьогодні є малоефективною позицією. Партнерство, кооперація, колективний розум і спільнодія – це те, що сприяє розвитку якості стосунків/взаємодії.
На початку матеріалу я говорила про свою поблажливість, і хочу запропонувати вам вибачати собі свої помилки, працюючи над їх зменшенням. Це, звичайно, додасть вам певного клопоту і вимагатиме зусиль, та, без сумніву, вплине на ваш настрій, самоповагу, статус в суспільному оточенні, а значить – на якість вашого життя.
