До бюджетного процесу міст через бюджет участі в Україні з 2015 року долучаються мешканці Черкас, Чернігова, Луцька, Вінниці, Полтави, Івано-Франківська, Сум, Києва. Це одне із утілень принципу прямого вирішення громадянами проблем місцевого значення.
Я не знаю, чипроводилося в якомусь із українських міст опитування серед мешканців про те, ЩО містяни хочуть, ЩО вони потребують у першу чергу, ЩО їм потрібно для підвищеннякомфорту… Принаймні, мені не доводилося про таке чути.
«Середнютемпературу потреб», як на мене, можечастково ілюструвати перелік проектів, які подаються у рамках ГРОМАДСЬКОГОБЮДЖЕТУ, що у нашому місті діє другий рік поспіль.
Так ось, цьогоріч у Сумах, наприклад, у найбільшому запиті – різного роду спортивні майданчики (ринги, роле-дроми) –їх близько двох десятків; близько десятка – дитячі майданчики; ще приблизностільки ж ідей щодо благоустрою території; по кілька проектів, що стосуютьсяальтернативних джерел енергетики, культури та туризму, освіти.
Тож із 51-гоподаного для реалізації через бюджет участі проекту СПОРТ І ЗДОРОВ’Я на першомумісці. І це, мабуть, правильно… Адже кому та культура-туризм-енергетика-освітапотрібні, якщо здоров’я немає.
Та, здаєтьсямені, тут спрацював і інший фактор: дешево й сердито (за бюджетні гроші) ідумати особливо не потрібно (над описом, кошторисом морочитися) ми можемовикликати симпатію своїх сусідів, познайомитися з ними, попишатися зробленим. Спортивнийчи дитячий майданчик і видно добре, і робиться легко.А потреба у визнанні – одна із ключових для людини.
Звичайно, ми щедалекі від принципу Бразильської робітничої партії «низи вирішують, що робитиверхам». Наше бідне населення не готове до управління містом, воно звикло, щобним управляли. Жити із думкою про те, що «вони повинні», «на те вони і влада» -набагато простіше. І не потрібно думати, описувати, розраховувати, доводитинеобхідність… Критикувати у кухні за чаєм – куди приємніше і комфортніше.
Як авторзагальноміської ініціативи, що подавалася на конкурс бюджету участі, хочу поділитися кількома своїми відчуттями і висновками.
Що це було длямене?
По-перше, це булареалізація свого права громадянки міста прямого вирішення питання місцевогозначення. Хоча, щоправда питання соціальної активності і щасливого життя людейповажного віку виходить далеко за рамки проблем нашого міста.
По-друге, я втакий спосіб, хотіла показати іншим, що від нас-таки дещо залежить. І нашаініціативність, небайдужість, активність можуть змінювати життя навколо. І вонипросто повинні бути. Це був «екземплярний» прийом у громадянській освіті: язробила; робіть так, як я; разом ми сформуємо ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО ізробимо наше життя (наших дітей, батьків) більш комфортним і радісним.
По-третє, це бувпрекрасний тест власної спроможності черговий раз вийти за межі зони комфорту,можливість відточити навички аргументації та переконання. Це був прекраснийдосвід! Це був шикарний нетворкінг, який збагатив мене купою довірчих ідовгострокових відносин з людьми, та дав відновлення старих добрих зв’язків зколишніми студентами, колегами, приятелями.
Які висновкиможна зробити?
«Соціалка» івисокі моральні матерії мало кого хвилюють, окрім тих, кого безпосередньо цеторкається. Люди злі, усім нехтують і зневажають, навіть не вникаючи. Тількикожен п`ятий, до кого я зверталася з проханням підтриматимою ініціативу реагував позитивно (це ще не значить, що голосував)
Працює те, щоможна вишикувати і повести шеренгою до пункту для голосування. 51 проект ітільки близько 12 тис. голосів (за прикладом Сум).
Влада, яка«заігрує» з громадськістю, зробить все, щоб голос громади позбавити сили убудь-який спосіб (депутати є авторами проектів, пункти для паперовогоголосування визначають у місцях, де їм зручно буде працювати з потенційнимиголосуючими; більшість членів координаційної ради громадського бюджету – ті жтаки представники влади, які «прочитають» положення так, як буде «корисніше»для містян, де вони балотувалися як депутати).
У нас прогресує«активна байдужість», це коли ідею спродукувати не вважаємо за потрібне(мовляв, там свої схеми працюють), іпроголосувати важко (це кудись іти потрібно… чи реєструватися та ще й зпаспортними даними!). А активність проявляємо, критикуючи усіх і вся, сидячи надивані перед увімкненим телевізором.
Ми на скількибідні, що нам не до радості буття і не до щасливого життя. Кожен четвертийзапитував, чи передбачена у проекті матеріальна підтримка його учасників. Ірозмова зводилася до сакраментального: «Не вчіть мене жити – допоможітьматеріально»
Потреби, як ісмаки, формуються…
Громадянськесуспільство не постане тільки тому, що в «Новій українській школі»викладатиметься інтегрований курс «Громадянська освіта» або тому, що розробленаконцепція розвитку громадянської освіти.
Це (хоч ібанально звучить) справа кожного з нас. Для початку це відповідь на питання:Хто я? і Що я хочу?
