Людям властиво прагнути до стабільності та гарантій захисту власного здоров`я. У розвинених країнах широкого розповсюдження набула практика добровільного медичного страхування. По ідеї, якщо ви застраховані, то за вами закріплено спеціального агента, який
Людям властиво прагнути до стабільності та гарантій захисту власного здоров`я. У розвинених країнах широкого розповсюдження набула практика добровільного медичного страхування. По ідеї, якщо ви застраховані, то за вами закріплено спеціального агента, який дбає про якість вашого обслуговування. Та чи виправдовує надії медичне страхування в Україні?
Коли виникає потреба звернутися до лікаря, варто зателефонувати у страхову компанію та домовитися про візит до відповідного фахівця. Основна зручність полягає у тому, що ви можете потрапити до лікаря без звичних черг, у яких без запису доводиться проводити інколи по півдня. З іншого боку, ви можете звернутися лише до тих поліклінік та лікарень, з якими підписаний договір у вашої страхової компанії та які входять до вашого пакету послуг. Ці пакети можуть включати лише державні заклади, а можуть бути розширені й приватними клініками. З перелічених закладів ви можете обрати той, який вам зручніше.
Прийшовши, наприклад, до поліклініки ви маєте спочатку зайти до кабінету координатора для заповнення відповідних документів. Після консультації у спеціаліста, вам знову потрібно повернутися до координатора та проінформувати його про рекомендації, які ви отримали. Якщо необхідне подальше лікування, то координатор відмічає це. Найцікавіше починається, коли вам нагально потрібно купити ліки і ви розраховуєте на відшкодування їхньої вартості від страхової компанії. Далеко не кожна аптека має договір зі страховою компанією.
Для того, аби ці витрати таки були покриті з вашого ж страхового рахунку, фінансова компанія вимагатиме перелік документів, який підтверджує, що ліки були призначені лікарем, ви їх придбали у офіційній точці продажу та з розрахунку на потрібну дозу. До такого переліку зазвичай входять наступні документи: оригінал чеку або квитанції, виписка з амбулаторної/стаціонарної карти або висновок лікаря з призначенням, печаткою лікаря або закладу, ліцензія на вид діяльності лікувального закладу/аптеки, свідоцтво про державну реєстрацію лікувального закладу/аптеки, свідоцтво платника податку та платіжна квитанція на поточний місяць лікувального закладу/аптеки. Навіть за умови надання усіх необхідних документів повернуть вам кошти лише за цінами базових клінік, які входять до переліку, встановленого страховою компанією.
Загалом процедура складна та заплутана. Кожна страхова компанія може додавати до переліку необхідних документів додаткові вимоги, виходячи з власних корпоративних переконань. А спілкування з контакт-центром в українських страхових компаніях ще дуже далеко від сервісу обслуговування кожного клієнта власним агентом. В ідеалі ж у завдання агента повинно входити прийняття скарг про ваше здоров`я, підбір доступних послуг з тих, що входять до вашого пакету страхування, вибір найзручнішої клініки також з доступного переліку та подальше консультування.
В Україні послугами добровільного медичного страхування користується вже значна кількість населення. Проте якість цих послуг далеко не завжди виправдовує надії. Тож державне регулювання питань страхової медицини має внести ряд правок для вдосконалення діяльності страхових компаній та захисту інтересів громадян. Страховий поліс – це гарантія безпеки, а не квиток до кількох кіл пекла, біганини та доказів власної хвороби.
По-перше, за кожним клієнтом страхової компанії має бути закріплений агент, який і займається усією документацією. Цю роботу не має виконувати людина, яка нещодавно впоралася з власною хворобою, або й досі продовжує лікування.
По-друге, договори з поліклініками, лікарнями та аптеками страхових компаній мають бути значно розширені, а базова вартість товарів за переліком не має відрізнятися від ринкової ціни, яка встановлена у санкціонованих точках продажу медикаментів.
По-третє, страхові компанії мають нести відповідальність за порушення норм діяльності та неналежне обслуговування клієнтів. Це має контролювати Держфінпослуг.
Також страхові компанії мають до кінця пояснювати клієнтам усі умови страхових полісів. Продати поліс – це одне, а забезпечити клієнта усією інформацією для використання усіх можливостей придбаного продукту – зовсім інше. Страхові ж компанії працюють за принципом «зекономлені кошти – це зароблені кошти», і заробляють свої прибутки на клієнтах, які не користуються послугами, за які сплачують гроші.
Наразі розробляється нова редакція проекту Закону України Про страхування, у якому ці моменти мають бути узгоджені. Краще одразу створити такі норми, які не потребуватимуть подальшого уточнення. Держава має захистити своїх громадян та їх здоров`я.
