Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.
Київ завжди фігурував мірилом українськості довколишніх земель. І коли побутував васалом Москви, називався столицею «братерської» республіки, і нині, як нарешті дожився до звання столиці відродженої незалежної держави. Зовнішні обриси в прапорах, одяганках-вишиванках громадян начебто змінилися, стали теплішими, родинними, а ось глибинна суть ще залишається почасти коренево підмороженою. Пройдешся вулицями, ступиш до громадського транспорту, крамниць, супермаркетів – вряди-годи наштовхнешся на болісно пекучі звернення, гомін почасти ворожий, не наш, не рідномовний. Без теплоти і м’якості у вербальних звуках і зворотах. Грубий, близький до лайки. Ніби мимохіть забрів до якогось там Воткінська чи Пскова, Костроми.
Та скільки це вже можна терпіти, щоб верхувала в нашій українській стороні чужа ненависна говірка, заслана сюди ще параноїками Лєніним та Сталіним, з їхніми пітєрськімі і московськімі пролєтаріямі, підкріплені різноманітними распоряжєніямі і дєкретамі с расєйской сторони?! Надто терплячими ми були. Століттями. Хто хоче зрозуміти, як це важко було українцям битися за свою мову, нехай почитає хвилюючі спогади, до прикладу, письменника, публіциста, історика Дмитра Дорошенка про те, як відбувалося відкриття пам’ятника автору «Енеїди», родоначальнику сучасної української мови Івану Котляревському у Полтаві 30 серпня 1903 року. Влада тієї пори жорстоко забороняла не лише будь-яку друковану продукцію українською, а навіть розмовляти. Під суворою пересторогою знаходилося виступи з трибуни на торжестві малоросійською, як тоді називали наші діалектні риси. Але не зважаючи на це, виступ від української громадськості, письменників, які з’їхалися звідусюди, навіть уперше на Велику Україну завітали творці з Галичини, під ґвалт паще російських чиновників літераторка Олена Пчілка, мати присутньої на торжестві Лесі Українки, свій виступ почала рідномовно. Народ зустрів цей бунтівний глас бурхливими оваціями. І це було рівнозначно громові серед ясного неба. Сигналом до того, що мова наша жива в серцях і душах українців. Що вона рветься на волю, в маси. Що цього полум'я вже нікому не загасити.
Дуже довго ми запрягали, понад сто років йдучи до того, щоб утворити організацію у столиці держави, яка б об’єднала в ній тих, хто розуміє і відчуває, що на Київ очікує мовний переворот. Своєрідна діалектна революція. Готова наближати своїми конкретними діями час повсюдного панування нашої рідної мови. Через жорсткий і немилосердний контроль за владою, за сферою обслуговування, освітньою галуззю, рекламним бізнесом і всім тим, де мешкають, працюють, навчаються, лікуються українці. Позаяк саме столиця має показувати приклад зміни «язикових» на мовні стандарти. Аж до позбавлення постів різного роду дражливих авакових, які принципово і з диким викликом порушують усі державні стандарти використання української на службі, склавши при цьому дулю в кишені безхребетним українцям.
Важливо, щоб нова спілка довго не розкачувалася. Щоб негайно запрацювали її сектори. Насамперед публічний, який би показав, вивів за вухо на люди тих, хто вважає, що «українська мова – справа 36-та». У лапках, до речі» пряма мова від пана Кличка, голови Києва. Ми маємо так спрацювати, щоб і цей чиновник різко поміняв власні стандарти уявлень про сферу вживання української мови у столиці, і в стосунках з підлеглими передусім. Щоб і він незабаром написав заяву на вступ до нашої громадської спілки.
На закінчення те, чого також не можу обійти мовчанкою
Коли тривали підготовчі роботи до утворення громадської спілки виникла ідея назвати її «За україномовний Київ». Я ще тоді казав і навіть звертався в письмовим проханням до О. Вовченка та І. Ющука прибрати з назви прийменник «за». Оскільки в даному варіанті, даруйте за відвертість, назва звучить мовби тост… в антиалкогольній кампанії – «За тверезий Київ», до прикладу. Позаяк маємо справу з стратегічним продуктом – мовою, яка є важливим елементом національної безпеки, то треба, на моє щире переконання, вести наступальну роботу, а не ховатися за прийменники. Себто, навіть у назві громадської організації належить кардинально стверджувати – «Україномовний Київ», а не сором`язливо присідати за другорядним членом речення. Тому це «за», тут, як причепи кобилі хвіст. Наче ще одне боязливе застереження: тихенко сидіть, щоб путін не напав…
Але оскільки так уже проголосовано (вельми шкодую, що справи не дали мені змоги побувати на цьому установчому засіданні), доведеться поки що підкоритись під таку незграбну назву. Хоча думаю, що перейменовувати спілку таки доведеться. Бодай тоді, коли Київ, не без нашої допомоги, звичайно ж, защебече рідномовно…
16.09.2017 11:09
Київ забуде мову окупантів
У столиці зрушив лід: створено громадську організацію, яка викорчує з практики чиновників "рускую фєню" й окупаційний й мокворотий "язик"
Дуже хотілося б, пани добродії, щоб учорашній гарний, сонячний день 15 вересня став для всіх нас історичним. Бо надії на це в нього є всі. У зеніті першого місяця осені сталася велика подія в культурному, політичному житті держави. У столиці народилася, виплодилася з болей і страждань багатьох поколінь українського народу громадянська спілка «За україномовний Київ».Київ завжди фігурував мірилом українськості довколишніх земель. І коли побутував васалом Москви, називався столицею «братерської» республіки, і нині, як нарешті дожився до звання столиці відродженої незалежної держави. Зовнішні обриси в прапорах, одяганках-вишиванках громадян начебто змінилися, стали теплішими, родинними, а ось глибинна суть ще залишається почасти коренево підмороженою. Пройдешся вулицями, ступиш до громадського транспорту, крамниць, супермаркетів – вряди-годи наштовхнешся на болісно пекучі звернення, гомін почасти ворожий, не наш, не рідномовний. Без теплоти і м’якості у вербальних звуках і зворотах. Грубий, близький до лайки. Ніби мимохіть забрів до якогось там Воткінська чи Пскова, Костроми.
Та скільки це вже можна терпіти, щоб верхувала в нашій українській стороні чужа ненависна говірка, заслана сюди ще параноїками Лєніним та Сталіним, з їхніми пітєрськімі і московськімі пролєтаріямі, підкріплені різноманітними распоряжєніямі і дєкретамі с расєйской сторони?! Надто терплячими ми були. Століттями. Хто хоче зрозуміти, як це важко було українцям битися за свою мову, нехай почитає хвилюючі спогади, до прикладу, письменника, публіциста, історика Дмитра Дорошенка про те, як відбувалося відкриття пам’ятника автору «Енеїди», родоначальнику сучасної української мови Івану Котляревському у Полтаві 30 серпня 1903 року. Влада тієї пори жорстоко забороняла не лише будь-яку друковану продукцію українською, а навіть розмовляти. Під суворою пересторогою знаходилося виступи з трибуни на торжестві малоросійською, як тоді називали наші діалектні риси. Але не зважаючи на це, виступ від української громадськості, письменників, які з’їхалися звідусюди, навіть уперше на Велику Україну завітали творці з Галичини, під ґвалт паще російських чиновників літераторка Олена Пчілка, мати присутньої на торжестві Лесі Українки, свій виступ почала рідномовно. Народ зустрів цей бунтівний глас бурхливими оваціями. І це було рівнозначно громові серед ясного неба. Сигналом до того, що мова наша жива в серцях і душах українців. Що вона рветься на волю, в маси. Що цього полум'я вже нікому не загасити.
Дуже довго ми запрягали, понад сто років йдучи до того, щоб утворити організацію у столиці держави, яка б об’єднала в ній тих, хто розуміє і відчуває, що на Київ очікує мовний переворот. Своєрідна діалектна революція. Готова наближати своїми конкретними діями час повсюдного панування нашої рідної мови. Через жорсткий і немилосердний контроль за владою, за сферою обслуговування, освітньою галуззю, рекламним бізнесом і всім тим, де мешкають, працюють, навчаються, лікуються українці. Позаяк саме столиця має показувати приклад зміни «язикових» на мовні стандарти. Аж до позбавлення постів різного роду дражливих авакових, які принципово і з диким викликом порушують усі державні стандарти використання української на службі, склавши при цьому дулю в кишені безхребетним українцям.
Важливо, щоб нова спілка довго не розкачувалася. Щоб негайно запрацювали її сектори. Насамперед публічний, який би показав, вивів за вухо на люди тих, хто вважає, що «українська мова – справа 36-та». У лапках, до речі» пряма мова від пана Кличка, голови Києва. Ми маємо так спрацювати, щоб і цей чиновник різко поміняв власні стандарти уявлень про сферу вживання української мови у столиці, і в стосунках з підлеглими передусім. Щоб і він незабаром написав заяву на вступ до нашої громадської спілки.
Хочеться вірити в те, що новообраний голова спідки Олександр Вовченко, відомий громадський активіст почне гуртувати довкола себе людей беручких і безкомпромісних, здатних пояснити кожному «какаяразніца» між ворожим, окупаційним нарєчієм і мовою наших предків. Думається, що ми одним із перших маємо вирішувати питання грошової кари за ігнорування державної мови в державному управлінні, державному будівництві, рекламному бізнесі тощо. А це означає має бути тісним зв'язок з депутатами Київради, народними депутатами України, Комітетами Верховної Ради. Щоб уже невдовзі, виступивши на нараді перед співробітниками МВС рускогаварящій міністр отримав повідомлення про штраф на 30 тисяч гривень за порушення етики спілкування і використання мови загарбника, чим образив інтереси тих, хто втратив на війні з Московією рідних та близьких. Щоб після написання інформації в Твітері москворото градоначальник Києва отримав «лист щастя» у вигляді штрафу в 15 тисяч гривень.
Велику справу зробив один із керівників нової громадської спілки професор Іван Пилипович Ющук. Він сьогодні у Фейсбуці виставив свою статтю про те, чому українці повинні прагнути спілкуватися рідномовно. Це як заспів до всієї великої роботи, котру належить нам виконати для очищення столиці від русифікації. Почитайте, думаю, що вона сподобається багатьом - https://www.facebook.com/ushchuk/posts/914369895380447
Коли тривали підготовчі роботи до утворення громадської спілки виникла ідея назвати її «За україномовний Київ». Я ще тоді казав і навіть звертався в письмовим проханням до О. Вовченка та І. Ющука прибрати з назви прийменник «за». Оскільки в даному варіанті, даруйте за відвертість, назва звучить мовби тост… в антиалкогольній кампанії – «За тверезий Київ», до прикладу. Позаяк маємо справу з стратегічним продуктом – мовою, яка є важливим елементом національної безпеки, то треба, на моє щире переконання, вести наступальну роботу, а не ховатися за прийменники. Себто, навіть у назві громадської організації належить кардинально стверджувати – «Україномовний Київ», а не сором`язливо присідати за другорядним членом речення. Тому це «за», тут, як причепи кобилі хвіст. Наче ще одне боязливе застереження: тихенко сидіть, щоб путін не напав…
Але оскільки так уже проголосовано (вельми шкодую, що справи не дали мені змоги побувати на цьому установчому засіданні), доведеться поки що підкоритись під таку незграбну назву. Хоча думаю, що перейменовувати спілку таки доведеться. Бодай тоді, коли Київ, не без нашої допомоги, звичайно ж, защебече рідномовно…
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter.
Останні записи
- Захист дітей від насильства: як працює модель Барнахус в Україні та Польщі Галина Скіпальська вчора о 17:02
- ПРРО як шлях до детенізації бізнесу та збільшення надхожень у бюджет Андрій Сухов вчора о 11:59
- Cпеціальні військові операції – міжнародна політика кремля Сергій Пєтков вчора о 10:18
- 100 днів, які не повернули мир в Україну Дмитро Пульмановський вчора о 10:15
- За фасадом новобудови: як виявити ризики перед купівлею Юрій Бабенко 22.04.2025 15:32
- Як енергетичні компанії оптимізують КІК: досвід ЄС та українські реалії Ростислав Никітенко 22.04.2025 11:46
- 4 помилки, які заважають власнику бізнесу побудувати сильну компанію Олександр Висоцький 22.04.2025 10:27
- Где покупать жилую недвижимость и какую? Володимир Стус 21.04.2025 23:53
- ТЦК – треш, хайп, фейк або соціальна допомога військовим та їх сім’ям Сергій Пєтков 21.04.2025 19:52
- Китай закручує "рідкоземельну гайку". Як Україні скористатися своїм шансом? Ксенія Оринчак 21.04.2025 16:53
- Компенсація 1,5 млн грн моральної шкоди з рф на користь киянина за "повітряні тривоги" Світлана Приймак 21.04.2025 10:20
- Розпоряджання землею під час війни: поради юриста Сергій Пагер 21.04.2025 08:57
- Стажування і підвищення кваліфікації: сенси та підходи Сергій Пєтков 20.04.2025 19:43
- Рішенням суду з працівника (водія) стягнуто упущену вигоду Артур Кір’яков 19.04.2025 18:25
- Чому корпоративний стиль – це більше, ніж просто форма Павло Астахов 19.04.2025 12:09
Топ за тиждень
- Як комплаєнс допомагає громадським організаціям зміцнити довіру та уникнути ризиків 233
- Модель нової індустріалізації України 184
- Омріяна Перемога: яким українці бачать закінчення війни? 145
- Стажування і підвищення кваліфікації: сенси та підходи 136
- Ілюзія захисту: чим загрожують несертифіковані мотошоломи 124
Популярне
-
Львів планує відкрити заміський тролейбусний маршрут до сусіднього села
Бізнес 31593
-
Хто такі світчери і чому вік — не привід боятись почати з нуля
Життя 6012
-
Казахстан заявив, що видобуватиме стільки нафти, скільки потрібно йому, а не ОПЕК
Бізнес 5089
-
"Дитячий бонус" $5000: Білий дім збирає ідеї для збільшення народжуваності у США
Бізнес 4801
-
"Останній інгредієнт отруйного коктейлю". У Швейцарії стривожені різким зростанням франка
Фінанси 4708
Контакти
E-mail: [email protected]