Серед загилих "чорної" середи вересня на слизькій трасі у Ровенських лісах виявився і 31-річний політолог Олексій Курінний. Виходець з Донбасу він сам себе зробив відомим в Україні. Активністю, інтелектом, позицію патріота незалежної держави.
Ми познайомились із Олексієм Курінним після котроїсь моєї статті про боротьбу за утвердження панівною української мови в столиці. Я, пригадується, розписав у ній те, якби на моє переконання варто було б організувати мовну поліцію, якби мала вона працювати в нових умовах. Стаття, либонь, називалася «Запишіть мене у мовні сексоти». Йшлося в ній і про те, кого за що і як варто наказувати за мовне каліцтво з незугарною москвомовною рекламою насамперед. У приватний діалог тоді зі мною вступив політолог і експерт з мовних проблем Олексій Курінний. Упала в очі гарна підготовка молодого чоловіка, він зізнався, що йому ось лише буде тридцять. Толковий, дотепний, гострий на слово...
Далі – більше. Чи не кожного дня мій новий знайомий Олексій Курінний з’являвся на екранах телевізорів, у Фейсбуці. На Інтернет ресурсі без нього нічого важливе не відбувалося. Головна ж тема завжди гаряча, пекуча: розвінчування московітської пропаганди і боротьба за утвердження нашого національного стержня – рідної мови на всіх теренах України. Рівних йому з цих проблем було годі й знайти...
Олексій Курінний був серед тих, хто в деталях досліджував новий освітній закон, який 5 вересня ц.р. голосувала Верховна Рада.
Коли почалася активна декомунізація з видалення шрамів комуністичного минулого з нашого життя, знаєте, хто був на головних барикадах? Звичайно ж, Олексій Курінний. Непосидючий, активний, переконливий, беручкий. Він не просто контролював і організовував голосування на Інтернет ресурсах проти того, приміром, щоб відмінити перейменування проспекту Ватутіна на магістраль імені Романа Шухевича. Проти реінкарнації ряду інших вулиць, де совки, зорганізувавшись, спонукали Київраду до можливого переголосування недавніх рішень з цієї болючої проблеми в сесійній залі на Хрещатику.
Олексій, пригадую, якось прислав листа буквально серед ночі: «Сан Саничу, - писав. – якомога швидче організовуйте всіх ваших знайомих, бо нас комуняцька і московітська банда дотискає. Звідкілясь у них на петиціях до Київради стільки взялося голосів... Треба недопустити реваншу. Маємо захистити наше завоювання...»
Я до ранку підіймав кого міг зі своїх друзів, знайомих, розповідав як належить реєструватись на сайті КМДА, як голосувати проти того, щоб повертався Ватутін до Києва. А вранці Олексію написав листа. Проаналізувавши хід голосування, як воно відбувалося на останній стадії підтримки петицій «за» і «проти», я однозначно прийшов до висновку, що в комп’ютерний облік подачі голосів було протиправне втручання невідомих осіб, які точно ж підкручували дані супроти нашого чесного вибору. Пан Курінний погодився з цим і заявив, що такого листа в компетентні органи, передусім в СБУ, він і його друзі підготують негайно. Було це нинішнього літа, можливо місяць тому...
То було наше останнє спілкування.
Хто читав пости Олексія у Фейсбуці, напевне, звернув увагу на те, що вони завжди починалися дивним і начебто мало зрозумілим словом «Ширень!» У кожній публікації воно сиділо на бантині, як капелюх над суттю матеріалу. Я спершу ніяк не розумів, що могло означати воно, позаяк в українській мові такого слівця, здається, не знайти. Якось я запитав у Курінного, як таке розуміти.
«Це мій персональний пароль для всіх друзів, - пояснив, - казати б, скорочена форма поняття «прошу поширити мою публікацію». «Вимагаю розповсюджень, поширювань цієї новини». Мій вдасний словотвір. Я звик до цього своєрідного криптоніму, і хто давно спілкується зі мною знають, що це стало моїм своєрідним позивним… Відтак знайомі і друзі, реагуючий на цей сигнал, активно поширюють мої публікації в соцмережі. "Ширень!" - це блискавка від мене...…
А ще я дізнався від колишнього народного депутата України, нині громадського активіста Юрія Гнаткевича про те, що йому саме Олексій Курінний приніс додому (позаяк мешкали вони один час поруч) ідею: одну з вулиць Києва назвати іменем великого мецената, письменника, публіциста Євгена Чикаленка. І у Ю. Гнаткевича в помешканні Курінний написав звернення про це до голови Києва, до КМДА. Тоді й з`явилася організація з перейменування вулиці і станції метро Льва Толстого на імені Євгена Чикаленка. "Нині, - каже немолодий чоловік Юрій Гнаткевич, - плачу..."
Друзі! Тепер вулиця така і метро зі станцією Євгена Чикаленка точно має бути. Цього прагнув великий патріот України Олексій Курінний! Не забуваймо. Підключайтесь до великої справи перетворення України в Велику українську державу! Як цього прагнув і творив заради подібного, тепер ужк вічно 31-річний Олексій Курінний.
Шкода, панове, дуже жаль, друзі й колеги, що такими молодими за світи йдуть від нас толкові, активні хлопці. Справжні борці за незалежну і суверенну Україну. Зі словами на устах про рідну свою державу, про її мову. Це страшно, і вельми несправедливо. Ступінь знань, активна життєва позиція давала змогу Олексію Курінному зробити ще багато-багато доброго для рідного народу. Те, чого він не встиг звершити тепер належить добитися усім нам разом. Тому, братове, ближче плече до плеча. Олексію ж Курінному вічна пам'ять в наших серцях! Слава Україні! Героям Слава!
