Непарадні замітки до других роковин уряду - сина нинішньої провладної коаліції...
Непарадні замітки до других роковин уряду - сина нинішньої провладної коаліції...
Усі ви, друзі, либонь, забули, щотаке 2-е грудня в нашій новітній історії. А 2-го грудня 2014 року приступив довиконання своїх обов’язків уряд, який був сформований щойно обраною новоюВерховною Радою України восьмого скликання. На пост прем’єр-міністра тоді заступивудруге, фактично обманом виштовханий на цю посаду провладною коаліцією, без будь-якогозвіту за попередній період роботи, - А. Яценюк.
Думаю, що ще прийде час йому сповнавідповідати за свої оборудки, зокрема, про ті, які витягнув на світло Божеколишній голова Державної фінансової інспекції України Микола Гордієнко. Тодіпри первинній перевірці лише частини наданих фактів, було виявлено крадіжок на майжесімсот мільйонів гривень. Якби розслідування продовжили, то вже б частина з тих,хто прихопив теплі місця у владі після Майдану вже б давно знаходилися нанарах. Тому «справу Гордієнка» силоміць заглушили, приховали, зам’яли соратникикрадія із «кулею у лобі». Хто вони – ви їх добре знаєте…
Але нині я б хотів нагади всімпро те, що саме цього дня на посту міністра інформаційної політики України (нове,спеціально створене 2 грудня 2014 року відомство) вигулькнула така собі сірабездарність – Мінстець. Більше в простолюдді відома особа, як кум ПетраПорошенка.
До цього він носив званнянародного депутата, якийсь час навіть виконував обов’язки головипарламентського комітету зі свободи слова. Більш нікчемного слуги народу вісторії українського парламентаризму, як мені видається з позиції оціночнихсуджень, ще не було.
Коли його кума обрали главоюдержави, цей «великий політичний діяч» так розкукурікався, що навіть заявив:якби він, мовляв, захотів, то зайняв би місце глави президентської адміністрації,чи народного депутата. Але йому більше тоді якраз забажалося стати міністром. Позаякще не був в цій іпостасі. І під нього створили спеціальне міністерство.
Більш дурнішу ситуацію, помноженуна цинізм цього приземленого чувака, годі відшукати в історії України. Тимпаче, що сьогодні, через два роки після подій, коли ділили портфелі на Банковій,оцінка його «героїчної» діяльності на омріяному посту, практика функціонуванняМінінформу стовідсотково доводять, що це справді не фахівець, не керманич, нелідер, а звичайне порожнє місце. Бездарність, яку треба судити за бездіяльність,злочинну пасивність у пору війни.
Якщо чесно, то мені видається, щопост міністра інформаційної політики України найбільш відповідальна посада нанинішньому етапі оборони медійних інтересів держави. Голос цієї людини мав бинайголосніше звучати нині в Україні. Принаймні так, як це було в поруросійсько-чеченських воєн. Є люди, які стверджують, що першу чеченську війну зМосковією виграв особисто… міністр інформації та преси Ічкерії, соратникДжохара Дудаєва - Мовладі Умаров. Світпочув його чесний, правдивий голос, світ орієнтувався на нього, вірив йому. Виступиу пресі, на імпровізованих прес-конференціях, його заяви, коментарі, реплікибули в стократ значиміші за удари патріотів по російських бандитах.
За два роки ви хоч би раз чули,що в Україні існує відомство інформаційної пропаганди? Воно хоч би раз спробувалоспростувати просто таки дурноваті, ворожі заяви окупаційної пропаганди Кремлящодо захисту інтересів України і українців, спрацювати на випередження?
Думалося, що створення Мінінформполітикидасть змогу припинити інформаційну експансію Росії, призведе до скороченнямедійного засилля московітських видань на нашому ринку, до очищення відзросійщених ЗМІ періодичного товчку України. Але з ким там говорити про подібне, якщо цей,примітивний чоловічок фактично і посьогодні не знає чим йому займатися на своєму посту. Він думає, що його головнезавдання завершити спорудження телевишки на горі Карачун, начебто він головниймуляр і монтажник в державі, хлча для цього є спеціальні технологічні підрозділи. Він, здається, так і досі не зрозумів, що йогосправа – ідеологічні засади інформаційної політики в часи анексії одних наших територій і окупації інших, а не вміння замішувати бетон десь під Слов’янськом чи на Чонгарі.
Одне слово, доручи бездарімолитися, він і лобі собі розіб’є, і перетворить усе в безславне посмішище…
