«Постаті з вирію» - переможець письменницького конкурсу столиці.
Добрадля мене і моїх читачів новина надійшла цими днями: до кінця нинішнього рокувийде друком моя нова книга «Постаті з вирію». Робота, над якою мучусь,караюсь, але не каюсь і день, і ніч уже з грудня минулого, 2015 року, і не маю ніякогоспокою. Аби ж ви знали паничі-читачі, що найважчою, за моїм переконанням, єпраця письменника чи поета. Тому, що коли ти муляр, до прикладу, або ж автослюсар– вимив руки, сів, пообідав, чарку випив і про те чим займався досі тут же забувся.Згадаєш, можливо, аж завтра. А тут не вийде. Кожної миті твій мозок працює надтим, щоб дібрати краще, доладніше слівце, який штрих до образу, конструктивнудеталь сюжету покласти за якою. Бо ж відомо, що лише гостре словечко колить людськесердечко…
Умоїй же ж ситуації все вийшло, як при запізнені на пароплав. За добу до закриття«трансферного вікна», так я образно назвав Конкурс серед письменників столиці,на відбір найдостойніших творів для публікації їх за кошти Київськоїміськдержадміністрації: таку угоду уклала з КМДА Київська організація Національноїспілки письменників України. Авжеж, хоч би раз допомогти бідним творцям пера. 17 червня ц.р., за годинудо кінця робочого дня здав я рукопис книжки на конкурс.
Черездва місяці стали відомі результати. Знаю лишень, що начебто десять членівконкурсної комісії, не відаючи того, хто є авторами творів, так би сказати,інкогніто, оцінювали прочитане за п’ятибальною шкалою. До розгляду начебто булоподано 68 творів членів НСПУ столиці. Мої «Постаті з вирію» набрали найбільше середпоезії, прози, драматургії – 42 бали! Осьпідсумки конкурсу – документ.
Відібрано,як бачимо, двадцять кращих робіт, однак уже відомо, що через брак коштів,видадуть лише 12 (дванадцять) книжок. Про них повідомив сайт Київськоїорганізації НСПУ – читайте тут,або тут.
Щож таке мої «Постаті з вирію»?
Япредставлю частину анотації, яка з’явиться в книзі, і головна суть могонеспокою відтак стане відома. Отож читайте:
«ТвірОлександра Горобця робить велику справу - повертає до життя втрачені Україною втечії подій і часу імена своїх скромних, але відважних героїв. Як, скажімо,доктора права, гуцула Романа Домбчевського і його дружини, журналістки,активістки «Просвіти» Ірини. Невиправдано забутих в Україні, зате щирошанованих і по нині американською діаспорою. Письменник у ролі дослідникаповістує нам про поліглота (володів вісьма мовами народів світу!), юристаДомбчевського, активіста «Спілки визволення України», сотника Українськоїгалицької армії, правника, котрий у спольщеній Галичині підготував і видавфеноменальну працю «За права мови». Це по суті була велична конституція духуукраїнців, яких, на підставі правових аргументів і резонів автор переконувавзавжди спілкуватися рідномовно. І насамперед у судах, інших державнихустановах.
Якою мала бути реакція на це тих,хто приніс у Західну Україну так званий «золотий вересень» восени 1939-го, хтоутверджував гегемонію московітства на одній шостій земної тверді? Звичайно ж,вони одним із перших ув’язнюють правника, поліглота Домбчевського. Звинувачуютьза розстрільною кримінальною статтею 54-13 КК УРСР. Але умілий юрист під часзасідання Військового трибуналу буквально знищує нікчемні звинуваченнякомуністичних посіпак, добивається того, що йому «виписують» лише сім літтаборів. Однак страх сталіністів перед мудрим правовідом такий, що йому, післявідбуття «покарання», забороняються: а)повертатися в Західну Україну; б)займатися юриспруденцією; в)писати статті; г)будь-де публікуватися.
Абивижити, за щось жити, Роман Домбчевський прямує до Одеси і влаштовується…вантажником у морському порту. Тим часомдружина, Ірина Домбчевська з донькою Христиною, після арешту чоловіка втікає вбуремну, фронтову Європу, звідти до США. Бо її відому журналістку, колишньогоуправителя шпиталю Українських січових стрільців, уже розшукує НКВС. Вона до останніх своїх днів 1965-го року намагатиметьсявіднайти свого Романа. Звичайно ж, нічого не знаючи про те, що він ще 1952-го,у страшенній нужді, моральній розпуці піде за світи, втративши надію дізнатисяпро долю рідних.
У цій трагедії сім’ї українськихпатріотів, як у крапельці роси, віддзеркалюється величезна драма нашогогероїчного народу, якого нещадно гнобили, знищували московіти. І вона можеслугувати на суді над комунізмом яскравим доказом варварства сталіністів.
З цією книгою постають світлі образиневиправдано позабутих українців Романа та Ірини Домбчевських, їхньої донькиХристини Навроцької, яка надалі стала відомою громадською діячкою США, тривалийчас працюючи заступником голови всесвітньо відомого «Союзу Українок Америки»(СУА), які завдяки старанням письменника-дослідника повернулися в Україну. Осьчому книжка називається «Постаті з вирію».
У творі ще декілька хвилюючихдокументальних розповідей про українців, які відстоювали свою честь і чеснотинашої нації в роки Другої світової війни та в нинішні драматичні дні. Тут іневідомі сторінки з життя Івана Франка, Михайла Коцюбинського, історика йписьменника Дмитра Дорошенка, репресованого і забутого справжнього авторасценарію культового радянського кінофільму «Трактористи» подолянина АркадіяДобровольського, зацькованого у світіукраїнця Івана Дем’янюка. А ще нікому невідомі гранки і листи читачівукраїномовної газети «Українська дійсність», яка в сорокові роки минулогостоліття видавалася в Берліні. Ви знайдете в творі багато цікавих фактів іжиттєвих новел».
Справді, все цікаве, хвилююче, те зчим ви, звичайно ж, ще не зустрічалися.
Угодою між КО НСПУ (столичноюписьменницькою організацією) та КМДА передбачено, що частина виданого накладу книгодразу потрапить до бібліотек Києва, шкіл, вишів, а певна кількість буде переданаписьменникам. Уже зараз формую список тих, хто бажає отримати книжку – пишіть наадресу - [email protected]
