Ну, що, любі мої друзі, казати б,полегшало вам після двох гімнів в аматорському виконані у парламенті? Один ізних точно був фальшивий, на догоду зраді, яку замурували в Конституцію. Який жеж – перший чи другий?
Чи відійшли ви вже від тихнеймовірно бурхливих веселощів й овацій, які прозвучали на підтримку голосистихспічів у сесійній залі 15 липня ц.р? Я лише дивуюся тому, чому ніхто з славословних політиківне здогадався й не запитав: а хто ж, власне, заклав, а головне благословив віднашої сторони у Мінських домовленостях пункт одинадцятий з конкретним взяттям зобов’язаньУкраїною у термін до нового 2016 року внести до Конституції держави речитатив проособливий статус окремих районів Донецької та Луганської областей? Крім того, і підкріпити це парадигму ще й окремим українським законом.
Так що тут іще поп’ється кровиціз тих українців, котрі ревно уболівають за долю держави, як за власні серце йдушу.
Невже ж бо винен тут недорікуватийКучма, який сам вирішив, що давайте для українського народу я ще одну свинюпідсуну, бо мало його крові випив за роки свого безглуздого правління в дев’яностіроки минулого століття – підпишу угоду з потребою нагородити сепаратистів правомуправляти Україною через хвіст. Відросток якого знаходитиметься, зрозуміло ж, уКремлі…
Повірити в таке, означає непомітити того, що в Україні вже другий рік поетапно будується султанатнайгіршого зразку – оманського. Позаяк в Омані, єдиній державі світу, зберігсяабсолютний монархізм первинного варіанту – без конституції і парламенту. Щоправда,в Малайзії існує навіть виборна монархія. Там короля обирають на п’ять років. Чибува й нас непомітно не ведуть до цього світлого майбутнього?
Бо й у нас також Основний закондержави, на жаль, зводиться до ролі, даруйте, ганчірки в яку витирають ноги,починаючи з перших осіб на Банковій і Грушевського. Прикладів їхньоговідвертого чиновницького блюзнірства можна навести стільки, що всіх не перерахувати.До Конституції України вожді-начальники починають вноситися правки, зроблені буквальнона коліні, без будь якого обговорення з народом. А Верховна Рада перетворюєтьсяв дорадчий орган, роль якого у відповідальні моменти, як 15 липня це сталося,приміром, шалено аплодувати і в прямому розумінні – з усіх сил підспівувати,коли аргументи закінчуються в промовця, а регістри емоцій потрібно ще значнопідвищити…
Чим це все не Оман на Дніпрі, під ошатними київськими каштанами?
То кому ж все-таки пред’являти претензіїз приводу недолугого 11-го пункту Мінських домовленостей? З кого запитувати зацю провокацію? Бо голосування у Верховній Раді України то був уже наслідок, а про причини цього збурення народу і політиків держави чомусь ніхто не говорить....
Достеменно відомо, що цей зашморгдля України придумав головний авантюрист з команди Путіна – В. Сурков. А де жбули, дозвольте запитати, наші славетні переговорники, фахівці з міжнародного іконституційного права, дипломати, нарешті головний султан, котрий, напевне ж,погоджував усю цю дурню? Чи вони лише заглядали до рота одній фрау тамаленькому мосьє.
Пригадується, що повернувшись зМінська, де було освячене це підступне провалля, один з найбільш наближених довінценосної особи чиновників, як змилений кінь гасав з каналу на телеканал,несучи буцімто благу вість у народ: «Ми перемогли на перемовинах… Наша командау Мінську працювала як годинник…»
Тепер можна однозначно уточнити –як годинник на Спаській вежі. Вийшло все, як хотіла того раша.
Спасіння в тому, що для такихтрубадурів бувають далекі й багаторічні відрядження. Щоб надалі не мати намусім нагоди ще колись почути щось подібне до того, як такий неприємний пан, якбуло з ним у жовтні минулого року, коли він на чім світ стоїть розпікав та лаяводну політичну силу за те, що вона, приміром, включила до свого партійного спискуна парламентські вибори льотчицю Надію Савченко. Пам’ятаєте цю пришелепуватуйого промову? Мовляв, ні в якому разі не потрібно було цього роботи, щоб недратувати... Путіна. Вчинили так, не порадилися, безмірно нашкодили Україніт - і таке інше…
У житті все виявилося зовсім навиворіт.Бо з долею мужньої українки Москва явно прокололася на весь світ, катуючи ні вчому не винну дівчину, офіцера, який захищав свою Вітчизну, а тепер іще йпредставника Верховної Ради України в Парламентській Раді Європи. І хоч маючитисячі прикладів безпосередньої участі росіян, військових підрозділів і штабів,генералітету РФ в сепаратистському заколоті на сході нашого Донбасу, які чомусьвочевидь скриваються, мабуть, за вказівкою з Банкової, приклад бездушності уставленні до дівчини демонструє справжню суть московітського режиму, переконливопоказує враженому людству дрімучу ненависть московітів до українців.
Без сумніву, не сам, не з власноїволі чиновник виходив до мікрофонів на телеефірах, лаяв партію за прізвище полонянкиу передвиборному списку. Чиюсь же ж вказівку він виконував. Ось чому його теперпотрібно відправити в заокеанське заслання. Щоб не муляв очі всім, нагадуючипро недалекоглядність його правителів.
Кому тепер не зрозуміло, щомінські угоди, то сільце для простачків. Там менторів нашої держави (нехай іопосередковано через Л. Кучму) посадовили за стіл перемовин з терористами, хочвони Богом присягалися попервах, що подібного ніколи не скоїться. Тепер, якбачимо, про подібне й не заїкаються, галантно до рота заглядають і Путіна, ійого ставлеників з розстріляного Донбасу, на чиїх руках не обсохнула ще кровтисяч українців. У Мінську ж наших керманичів схилили поступитися і святимпринципом – погодитись на ганебні, нічим не виправдані, драконівські поправки доКонституції. Хоч пан Порошенко і заявляє, мовляв, ніяких паршивих корективів доОсновного закону держави вноситись не буде. Це означає – всім нам не віритиочам, вухам своїм. Не бачити того, що аргументи глави держави абсолютно голі,аргументи – биті, буквально притягнуті за вуха…
Як же ж бути?
Оскільки Москва брутально й по-хамськиігнорує будь-яку реалізацію злагод перемовин, потрібно й Україні бути тотожною.Опускати до рівня підлоги статус Мінських угод, які повсякчас ігноруєсупротивна сторона, понижувати своє представництво в них. Тим паче, що в Україні результати тих посиділок ніде й ніким не ратифіковані. Ну й нехай тамсамозванцями поперед О. Лукашенком і всіма й далі крутяться-вертяться собі з захарченками-плотницькимипоспіль пани Шуфрич та Медведчук, а від України замість Л. Кучми офіційно варто послати на те дивне рандивудиректора департаменту виконання покарань засудженими Мінюсту. Нехай знайомитьсяз майбутніми своїми клієнтами. І всім своїм виглядом недвозначно нагадує до чого все котиться...
А для 287-ми народних депутатів,які замість того, щоб сумлінно виконувативолю народу в парламенті, як мені видається, бездумно беруть під козирок і слухняногорланять кожен заспів недалекоглядних керманичів, нехай послужить напутливим урокомрішення фракції «Самопомочі» щодо відкликання Гані Гопко з посади керівника КомітетуВерховної Ради. Звичайно ж, за підтримку нею голосуванням 15 липня варварської вимогипро внесення поправки до Конституції України щодо надання особливого статусу окупованимросійськими терористами донбаських територій. Я, до речі, вже не один раз усвоїх постах писав про те, що ця мила пані готова, напевне, собі й лоба розбити в вірнопідданомуслужінні владі, вважаючи, либонь, що коли їй особисто стає дуже добре в личині чиновника, то це така благодать наступає геть для всіх. І пора псалми співати начальству. Навіть тоді, коли дії його вельми сумнівні, а результати так званих реформ буквально нульові. А ще Г. Гопко з числа оновленого парламенту чи не найбільше плачеться з приводу того, що їй мало платять. За що ж обдаровувати високими благами, невже заподібні рішення? – запитайте у неї…
