Скажіть, у тому варіанті, коли парламент нічого не обговорює, ніяких рішень у режимі дискусій не приймає, бо все вирішується під час змов у тісному колі "договорняку", для чого він такий – у 450 оглоїдів, потрібен? Чому його не скоротити бодай учетверо? Це
Поставлю я перед вами, друзі,одне таке запитання. Скажіть, будь ласка, якби ви знали, хто має прийти довлади після банди Януковича, - ті що вжебули впродовж нинішнього року, хто нині є при владі, - чи пішли б ви на Майдан? Чипоспішили б під бияки міліціянтів, під кулі «невідомих» снайперів, як рішуче ісміливо вчиняли торік? Іншими словами, чи варті жертви, Небесна сотня зокрема, сотніпокалічених, без очей, рук, ніг того, щоб на Олімп зійшли Порошенко, Яценюк,Мохницький, Ярема, Гонтарєва, той міністр, якому сказали сплати ще стільки ж запосаду, скільки він уже заніс, а він привселюдно залився слізьми безпосередньо назасіданні Кабміну, бо стільки ще не назбирав хабарів з підлеглих? І це, доречі, не жарт. Нова банда здрастує…
Чи хотіли б ви, несучи шини на Майдан торік, щоб такий жахливий парламентприйшов на зміну попередньому, коли в сесійній залі нічого не вирішується, необговорюється? А всі рішення приймаються на «договорняку» у вузькому колінаближених. Тому пан Яценюк упевнено заявляє: «Все приймаємо без обговорення ів пакеті наших домовленостей…» Про них, зрозуміло, знає тільки найвужча групкавождів фракцій коаліції. Всі решта – публічні кнопкодави…
Так вони прийняли на світанку передновим роком бюджет-2015 – без розпису витрат: кому схочуть «на горі» тому йстільки уділять. А це зелена вулиця в букетах для корупції і розподілукошторисного короваю лише поміж «своїми». Так вони борються з хабарами і казнокрадством,крокують у Європу. Сьогодні ця ж механіка буде застосована щодо поправок добюджету. А водночас і прийняття ряду нових законопроектів. Серед них інайпрогресивнішого – впровадження 15-відсткового відрахування з тихпенсіонерів, які працюють. Бачите, ці жирно живуть.
Скажіть, у тому разі, колипарламент нічого не обговорює, ніяких рішень у режимі дискусій не приймає, длячого він такий – у 450 оглоїдів, потрібен? Скоротити його, як мінімум, утроє чинавіть учетверо – це просто таки вимога дня! Яка одразу величезна економіядержавних коштів буде! Але головне, знаєте, навіть не це. Кожен нардеп – це потенційнийвисоко ранговий корупціонер і злодій. Більш як двома десятиліттями практики вони успішно довели цей гіркий постулат. Кажувам це, як колишній помічник-консультант ряду народних депутатів, які, до речі,працювали якраз у Бюджетному комітету ВР. І, будьте певні, більша половина з нинішньогоскладу ВР сповна виправдовує таке високе й підле звання. Чи мені вам доводити,що це справді так. Скоротивши представницький корпус учетверо, ми тільки виграємо,а головне відчутно похитнемо устої корупції і казнокрадства, хабарництва тарозтягайства у державі. Тільки ж як зрізати ту гіляку, де розсілося це чорневороння?
Що заважає нинішній владі? Щомозолить їй очі і неприємно б’є по мізках? О, це, як серпом по одному місцю - критиканачальства пресою. Все було б чудово, якби журналісти були позбавлені права на об’єктивну оцінку подій, а подавали бу новинах лише сам шоколад. Думаю, що за таких умов суспільство точно б збожеволіло.За тиждень. Бо де було б узяти позитивних прикладів руху уперед, коли в усьомузадкуємо. В усьому! Але ви, можливо й не повірите, одначе впевнений крок доцього абсурду уже зроблено. Один д******б зареєстрував законопроект, якийзабороняє публічну критику влади. І в тих фракціях, які з відкритими ротами ходятьі лише дивляться догори на своїх вождів, уже збираються голосувати за це двомаруками. Їх, либонь, нічому не вчить трагічний нічний політ тіл з висотних елітнихбудинків на Печерську…
Якщо парламент прийме такийзаконопроект, бо купку «договорняка» подібне може влаштовувати, а, отже,завтра, будьте певні, з’явиться інша геніальна пропозиція – заборонити збиратисявтрьох. Що це за Революція гідності, яка точна нас привела до нового срср?
А тепер про революційний законпро заборону працювати пенсіонерам. Проілюструю в картинках і на пальцях.
Якщо сьогодні приймуть такийзаконопроект, про відрахування 15-відсотків від державної допомоги, то завтрапіду писати заяву на звільнення з посади доцента кафедри журналістикиуніверситету «Україна». Бо інакше, працюючи, я відбігавши місяць по лекціях ісемінарських заняттях отримаю помітний мінус у порівнянні з тим, якщо сидітимудома. Тому, що відтак, з мене будуть вираховувати не 15%, як нібито пишеться взаконі, а практично всі 30! Чому? А тому, що ще 15 знімають за те, що мояпенсія перевищує рубіж у 3,5 тисячі гривень.
Звичайно, що це повний абсурд,позаяк виходить податок на податок. Це порушення всіх прав і правил. Можна,мабуть, оскаржити і в суді подібне. Алехіба комусь щось докажеш у постмайданній владі, таким, як рекомендований на посадупрем’єра особисто Януковичем пан Яценюк та його камарилья?
Є інший аспект справи. Кафедражурналістики університету «Україна» унікальназа своїм складом. Бо тут трудиться чотири Заслужених журналісти України, тричлени Національної спілки письменників України. І, зрозуміло, ж усі пенсіонери.Знаю, що подібне - єдиний такий випадок у державі, тому, що це загалом великапроблема, хто у нас насправді готує майбутніх майстрів пера й мікрофона.
Ось існує такий Інститутжурналістики Національного університету імені Т. Шевченка. Там багато десятківвикладачів і не повірите, але це справді так - один лише певний практик, якийпройшов школу конкретного видання – Юрій Боднар. Дівчатка зі школи приходять вінститут, гарно вчаться, захищають тут же на кафедрі кандидатські і залишаютьсяпрацювати. Починають навчати інших журналістської майстерності і поняття немаючи при цьому, що це таке насправді. Без найменших навиків того, як творитьсягазета, як верстається Інтернет видання, як готуються теле- і радіопередачі. Чоговони можуть навчити? Теорії? А як підготувати конкретну статтю, зробитипередачу. Відредагувати текст? Тому доволі часто можна почути від практиків, щона виробництво приходять дипломовані інваліди, яких потрібно вчити сформувати речення.
Тільки нинішнього року виступав злекціями перед студентами-журналістами Авіаційного університету, де є інститутпідготовки журналістів, в університеті імені Драгоманова – там кафедра.Точнісінько така ж ситуація, як у шевченківців. Журналістів готують люди, якіні дня не трудилися в ЗМІ.
Загалом в Україні молодих людей здипломами журналістів стільки «наклепали», що ними в державі хоч гать гати. Професіязнецінилася до неможливого. А ось коли я закінчував вуз, тоді було зовсім іншаситуація. Уявіть собі. Журналістів готували лише два вузи – київський ільвівський університети. Випускали по двадцять п’ять дипломованих фахівців стаціонарута по 75 – заочного в рік. Загалом – двісті журналістів на 52 мільйонинаселення республіки! От тоді славилося слово журналіст…
Тому я не зовсім плачу з того, щорозсипається наша кафедра журналістики. Гірше, коли цю справу продовжать неукивід газетного-телевізійної справи. А швидше за все так воно якраз і буде…
