Чи допоможе введення додаткових статей до КК у боротьбі з рейдерством?

Прийнятим Верховною Радою України 10 жовтня 2013 року Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії протиправному поглинанню та захопленню підприємств» передбачається доповнення Кримінального кодексу України статтями

Прийнятим Верховною Радою України 10 жовтня 2013 року Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії протиправному поглинанню та захопленню підприємств» передбачається доповнення Кримінального кодексу України (далі – ККУ) статтями, що встановлюють кримінальну відповідальність за діяння, пов’язані з рейдерством.

На нашу думку, такі нововведення істотно не вплинуть на результати боротьби із рейдерством. Наразі у ККУ уже кілька десятків статтей встановлюють кримінальну відповідальність за діяння, що вчиняються при рейдерських захопленнях. Так, дії, які зазвичай вчиняються рейдерами та їх спільниками при рейдерських захопленнях, згідно з нормами ККУ можуть бути кваліфіковані як: «Порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв'язку або через комп'ютер» (ст. 163); «Порушення недоторканності приватного життя» (ст. 182); «Вимагання» (ст. 189); «Шахрайство» (ст. 190); «Самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво» (ст. 197-1); «Протидія законній господарській діяльності» (ст. 206); «Фіктивне банкрутство» (ст. 218); «Доведення до банкрутства» (ст. 219); «Незаконні дії у разі банкрутства» (ст. 221); «Підроблення документів, які подаються для реєстрації випуску цінних паперів» (ст. 223-1); «Порушення порядку ведення реєстру власників іменних цінних паперів» (ст. 223-2); «Незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю» (ст. 231); «Самоправство» (ст. 356); «Підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів» (ст. 358); «Зловживання владою або службовим становищем» (ст. 364); «Зловживання повноваженнями службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми» (ст. 364-1); «Перевищення влади або службових повноважень» (ст. 365); «Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою» (ст. 368); «Підкуп службової особи юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми» (ст. 368-3); «Підкуп особи, яка надає публічні послуги» (ст. 368-4); «Постановлення неправосудного рішення» (ст. 375); «Невиконання судового рішення (ст. 382) та ін.

Однак, як  показує практика, попри широке розповсюдження рейдерства в Україні, до кримінальної відповідальності за це майже нікого не притягають. Основною проблемою при виявленні кримінальних правопорушень у сфері протиправних захоплень є складність (багатоступінчастість) вчинюваних діянь. Дії злочинців спрямовані передусім на «розмивання» наявності умислу на вчинення послідовного ряду кримінальних правопорушень, об’єднаних однією метою, що ускладнює доведення провини конкретних осіб.

На практиці, кожна окрема рейдерська дія, на перший погляд, не виглядає як частина системи взаємопов’язаних суспільно-небезпечених діянь. Винна сторона надає таким діям вигляду звичайного комерційного чи господарського конфлікту інтересів власників акцій, витребування комерційного боргу тощо. Якщо ж потерпіла сторона звертається до правоохоронних органів або в суд, то найчастіше їй важко або неможливо обґрунтувати свою позицію про те, що вона потерпає саме від кримінально-протиправних дій іншої сторони. Через це, звичні заходи правового та організаційного характеру, спрямовані на протидію рейдерським захопленням, за таких умов стають неефективними.

У зв’язку з вищенаведеним, вважаємо, що формування негативного суспільно-економічного явища рейдерства пов’язано не стільки з відсутністю у ККУ норм, які передбачають відповідальність за дії, пов’язані з цим явищем, скільки з недосконалістю ринкових інструментів перерозподілу власності, відсутністю ринкових механізмів оцінки ліквідних активів підприємств, нечіткою і непрозорою системою реєстрації прав власності, низькою інформаційною прозорістю акціонерних товариств, збільшенням корпоративних конфліктів, пов’язаних із недосконалістю корпоративного законодавства, і, звичайно, надзвичайно високим рівнем корупції в Україні. Очевидно, що проблема не в законодавстві, проблема у відсутності волі змінювати ситуацію.