Ліквідація Управління охорони культурної спадщини – ляпас київській гр

Як відомо, сьогодні (22 грудня 2014 року), о 14.00 у КМДА відбудеться круглий стіл щодо доцільності реорганізації Управління охорони культурної спадщини шляхом приєднання його до Департаменту культури. До участі був запрошений і я.

Як відомо, сьогодні (22 грудня 2014 року), о 14.00 у КМДА відбудетьсякруглий стіл щодо доцільності реорганізації Управління охорони культурноїспадщини шляхом приєднання його до Департаменту культури. До участі бувзапрошений і я.

Проте, оскільки я знаходжуся в зоні АТО, то я не можу взяти учать укруглому столі фізично, але водночас,  не можу промовчати і не викластипублічно свою позицію.

Першочергово – я виступаю категорично проти фактичної ліквідації Управлінняохорони культурної спадщини шляхом передачі його функцій Департаменту культури.Поясню чому.

Київ - місто, в якому знаходиться багато об’єктів культурної спадщини.Разом із охоронними зонами, унікальні історичні та архітектурні об’єкти покількості та території, цілком співставні з цілим містом – з майже мільйоннимнаселенням. Більше того, згадайте, з усіх акцій протесту киян протягом останніх10 років (якщо не враховувати Помаранчеву революцію та Революцію гідності), 3/4приходилися на протести, пов’язані з незаконними забудовами в історичній зоні,охороною пам’яток тощо. Таким чином пам’ятки – це не лише гордість Києва, але йоб’єкти, навколо охорони та збереження яких виникають найбільші проблеми вКиєві.

У зв’язку із цим фактом, такою специфічною сферою - як охорона пам’ятокКиєва - повинна займатися окрема адміністративна структура з найвищим статусом.

В ідеалі це мав би бути Департамент, на пряму підпорядкований голові КМДА.Проте, оскільки суто юридично це не можливо, то у Києві протягом багатьох роківіснує окреме Управління охорони культурної спадщини, яке і займається цимпитанням.

У найважчі для Києва часи, коли на чолі Київської адміністрації стояли такікиєвоненависники як Черновецький і Попов, владою робилися неодноразові спроби«сховати» це Управління у складі якоїсь крупнішої структури, в тому числі ускладі Управління (а нині Департаменту) культури.

Але мені як тодішньому голові комісії Київради з питань культури та туризмувід опозиції разом із іншими прогресивними депутатами та громадськимиактивістами, серед яких є і ті, хто цього року стали народними депутатамиУкраїни, вдавалося відбити атаку на існування Управління охорони культурноїспадщини як окремої адміністративної структури. Тому сьогоденні наміри новоїпроукраїнської влади - ліквідувати це Управління – це  справжній ляпас іКиєву, і тим людям, які з ризиком для власного життя відстоювали історичнуспадщину столиці.

Друге - робота Управління охорони культурної спадщини.

Управління, безумовно, працює вкрай погано. Керівники цього Управління, які всі чиновники у часи Януковича і раніше, змушені були (часом за особистувинагороду) активно «співпрацювати» з можновладцями, які були зацікавлені узнищенні Києва з метою отримання особистих прибутків. Йдеться про командиЧерновецького (2006-2014 роки) і Януковича (2010-2013). Кожен з керівниківУправління приймав рішення в інтересах відомих провладних бізнесменів,керівників міста, країни та людей наближених до них. Не знімаю особистоївідповідальності із керівників, але точно знаю, що якби ці керівники невиконували вказівок зверху, в тому числі і тих, хто завдавав непоправну шкодумісту, вони були б зняті з роботи, а на їхньому місці опинилися б ті, щостаранно виконували б ці вказівки.

Отже, роботу керівників Управління охорони культурної спадщини «кризовогоперіоду» можна розглядати, як роботу частини влади. І про успішність чинеуспішність керівника можна судити лише по тому, наскільки швидко ібезальтернативно він реагував на Черновецького, Януковича та «иже с ними».

Впевнений, що в нинішніх умовах Управління може працювати успішно, активноспівпрацюючи з громадами та експертами. Проте успішно воно працюватиме лишевразі, якщо самі можновладці та наближений до влади бізнес не будуть ставитиперед цим Управлінням незаконні завдання.

Саме тому, треба не ліквідовувати Управління охорони культурної спадщини, астворити при ньому потужний орган громадського контролю, до якого включити нелише відомих громадських активістів і експертів, а й відомих захисників Києвазі статусом народних депутатів (таких як Ігор Луценко, Андрій Іллєнко, ЄгорСоболєв та інші).

Третій аспект проблеми діяльності Управління охорони культурної спадщини -особистість керівника. Пліткують, що реорганізація Управління шляхом приєднанняйого до Департаменту культури придумана для того, щоб під час реорганізаціїзвільнити з посади керівника Управління Руслана Кухаренка, якого поновили навідповідній посаді рішенням суду. Нині він пішов у відпустку по догляду задитиною і таким чином, звільнити його і призначити іншого керівника у КМДА немає можливості.

Такі розмови вважаю брехливими, оскільки Кухаренко, перебуваючи вдовготривалій відпустці по догляду за дитиною, не може керувати Управлінням. Азначить, всі функції виконує виконуючий обов’язки керівника Управління.Можливо, статус «в.о.» впливає на чиїсь амбіції чи заробітну плату, але наможливості повноцінного керівництва Управлінням - не впливає.

Отже, звільнення людини, яка перебуває у відпустці по догляду за дитиною, єне лише незаконне і аморальне (хоча зрозуміло, що коли відпустку по догляду задитиною бере батько, а не мати, то хоч це і законно, але виглядає трохи дивно інезвично в нашому суспільстві), але й нічого суттєво не змінює.

Якщо Руслан Кухаренко має вину як чиновник (про що багато говорять ізабудовники, і активісти, і чиновники нинішньої КМДА), то довести його винуможна в суді. І не лише звільнити, а й, можливо, ув’язнити його, якщо вінвиявиться злочинцем. Більше того, на час суду і слідства його навіть не требавідстороняти від виконання обов’язків, оскільки він і так у відпустці. Чомуцього не робить влада? Кажуть тому, що фігурантами процесів можуть статипредставники нинішньої влади, для яких зручно тихенько звільнити«реорганізованого» Кухаренка, а не влаштовувати глобальні публічні розборки всуді. Наскільки це правда, покаже подальший розвиток подій.

Висновок: по-перше, Управління охорони культурної спадщини має не лише незменшувати свій статус, а й, бажано, підвищувати; по-друге, за його діяльністюмає бути встановлений глибокий, всебічний і публічний контроль; і по-третє,влада повинна прийняти серйозні кадрові рішення та слідчі дії, пов’язані нелише із нинішнім станом Управління, а й з його роботою, як мінімум, починаючиіз 2006 року.

Саме тому, я проти фактичної ліквідації Управління охорони культурноїспадщини шляхом передачі його функцій Департаменту культури.