Мій Elevator Pitch Віце-Президенту Байдену

У 2009 році у Нью-Йорку мені абсолютно випадково довелося бути офіційно представленій Президенту Клінтону. На той час він вже був не в Білому Домі, але й надалі залишався дуже впливовим політиком та людиною, яка при бажанні може реально допомогти країні. Я

У 2009 році у Нью-Йорку мені абсолютно випадково довелося бути офіційно представленій Президенту Клінтону. На той час він вже був не в Білому Домі, але й надалі залишався дуже впливовим політиком та людиною, яка при бажанні може реально допомогти країні. Я ж в той час була молодим фахівцем і знаходилася в пошуках своєї місії для України. Як і більшість початківців у політиці, я думала, що, маючи нагоду звернутись до людини такого рівня безпосередньо, мені треба швидко розказати про те, чим я займаюсь і як. Однак, натомість пан Клінтон абсолютно щиро і з непідробною цікавістю спитав, чим він може допомогти Україні. У мене було всього 3 хвилини на відповідь, однак я абсолютно не знала про що попросити. Ця втрачена можливість навчила мене, що на випадок зустрічі із настільки впливовими політиками, необхідно мати наготові ідеї щодо їх можливої участі у долі моєї країни. 

Цими днями в Україні перебуває Віце-Президент Байден і ось мої прохання до нього:

1. США треба суттєво розширити коло українців для оновлення Парламенту, Уряду та всіх гілок влади. 

Надто довго наші трансатлантичні партнери підтримували виключно одних і тих самих політиків в Україні. Така підтримка полягає в тому, що з цими політиками спілкуються, долучають до проектів, запрошують на різні брифінги, зустрічі. Це створює ілюзію, що виключно ця політична еліта знаходить спільну мову із міжнародними партнерами. У замкненому колі взаємодії із застарілими елітами, молоде покоління українців-реформаторів перебуває не просто в тіні, а в болоті політичної партійної бюрократії. Звичайно такі “бувалі” політики дуже добре знають один одного, мають політичні угоди, які сприяють спрощенню їх комунікації між собою, розуміють як воно нині працює. Однак, переконана, що саме нові обличчя у парламенті, уряді та неурядових організаціях розуміють “як на справді має бути”.

Новим елітам, які фактично стали локомотивом більшості позитивних змін в Україні, конче потрібна експертна та політична підтримка. Їх, а не їхніх партійних лідерів, варто підтримувати і перевіряти складними завданнями. А від партійних лідерів варто вимагати звітів. І якщо вони ефективні, то теж розділять свою відповідальність із більш молодими колегами по фракціях та партіях. Загартовування нового покоління українців для нової ролі у політиці та державному управлінні і є найкращою допомогою та інвестицією у майбутнє України.

2. Не варто боятися змін, треба змінювати людей і методи, які не є ефективними.

Останнім часом видається, що міжнародні партнери втомились від української теми і прагнуть побути трошки із тими, з ким призвичаїлися говорити. Ми, українці, теж дуже хочемо стабільності, але не стагнації. Я особисто розглядаю нинішній стан України як перші 2-3 роки інноваційного стартапу: треба витратити багато часу та зусиль на проведення експериментів, і ще більше – на оцінку та аналіз їх результатів. І якщо результатів немає, то треба змінювати команду, ідею та напрямки діяльності. Українці пробачають помилки, але вже не пробачать те, що, не зважаючи на ще одну революцію та сотні життів, покладених за оновлення, влада не спроможна продукувати зміни і “все залишається як раніше”. Я прошу посадовців у США не йти на компроміси із тими, хто словами декларує реформи, а діями їх блокує.

3.  Деякі сфери в Україні вимагають особливого зовнішнього управління. 

На жаль, навіть найкращі люди із чудовими ідеями та планами не завжди можуть перебороти потужні клани із минулого. Наприклад, у енергетиці. Саме цій сфері властиві найбільші багатства та, як наслідок, найпотужніші політичні корумповані клани. Це також сфера економіки, яка є найбільш незрозумілою для пересічного українця, але в той же час найбільш "болючою" для державного бюджету. Саме тут вимагаються радикальні реформи – підвищення цін на енергоносії, зміна тарифів на житлово-комунальні послуги, переорієнтація питань безпеки енергопостачання, реформа ключових державних компаній, лавірування між імпортом та власним видобутком, фіскальні аспекти реформ, розкриття даних і тд. Я б хотіла закликати наших партнерів приділити особливу увагу саме цій сфері і вимагати безпосередньої участі у прийнятті ключових рішень у статусі незалежних радників чи спеціальних посланців донорів. Я думаю, українці тільки виграють від спеціальних радників США при міністерствах та найбільших державних компаніях. 

4. США можуть і повинні сказати те про Україну, що важко або незручно сказати нам. 

Ми, як самодостатня і мудра нація, готові взяти відповідальність за долю своєї країни і самостійно визначатись, як нам жити. В цьому немає сумнівів. Але мудрість нашого народу також означає і бажання чути тих, хто зі сторони або із висоти власного досвіду реформ може вказати на очевидні помилки або бути неупередженим та послідовним арбітром суспільних процесів. Зі сторони США є багато об’єктивної інформації щодо політичних процесів в Україні та можливостей впливу на них. Цього голосу бракує пересічним українцям, але саме це дуже допоможе в оцінці заяв українських політиків. Треба більше говорити не тільки про загальну підтримку та наші перемоги, а й про помилки, корупціонерів та те, як мало би бути. Цей голос із-зовні чудово допоможе зосередити увагу на важливому та запустити багато оновлюючих процесів із середини.

5. У США унікальна роль допомогти Україні в налагодженні миру. 

Як відомо у США немає друзів, а є національні інтереси. Тож, Україна, яка безумовно бачить США своїм стратегічним другом, наполягає на тому, що підтримка миру в Україні повністю відповідає національним інтересам США. Війна, яка принесена із-зовні, руйнує нашу економіку та успішність впроваджуваних, в тому числі і за підтримки США, реформ. Ми розраховуємо на підтримку США в переговорах із країною-агресором та у відстоюванні національних інтересів України, як суверенної, незалежної країни, яка щоденно доводить свою відданість принципам міжнародного права та демократичних цінностям, що такі дорогі серцю кожного американця. 

Ось на таких простих, і разом із тим складних речах, я би маючи три хвилини попросила зосередитися Віце-Президента Байдена. Метою кожного elevator pitch є зацікавлення іншої сторони настільки, щоб тебе запросили на подальшу зустріч, у якій буде можливість представити ідею більш детально. Я би дуже хотіла, щоб його зацікавив саме перший пункт – включення більшої кількості нових політиків та управлінців до діалогу із пошуку реформістських рішень між США та Україною.