Знову заговорили про утилізаційний збір для автомобілів. Чи потрібен він?
Однозначно, що так, інакше наша країна може перетворитись на кладовище автомотлоху. Профільне законодавство існує тільки на папері, а «нашестя євроблях» створило серйозне навантаження на інфраструктуру.
При чому потрібен не просто утилізаційний збір, як податок, а чіткіумови, прописані в законодавстві і система покарань за порушення. Старий автомобіль – це велика небезпека для довкілля, тому має бути грамотно утилізований, і за це потрібно заплатити.
Зараз мільйони використаних авто власники залишають де завгодно — на вулицях міст, у лісосмугах чи на смітниках – впевнена, що кожен бачив кинутий старий або пошкоджений автомобіль у своєму місті.Якщо авто має «ліквідні» елементи, то їх розбирають на запчастини чи металобрухт, як правило, на кустарних СТО. А ось непридатні викидаються де завгодно, добре, якщо на санкціонований полігон. Старі та списані автомобілі містять багато токсичних забруднюючих речовин. Це насамперед важкі метали (свинець та ін.), залишки пального та машинного мастила, технічні рідини, електроліти, кислоти, пластмаси, іржа автомобільного кузова тощо. Якщо весь цей мотлох не утилізується правильно, то токсичні суміші проникають в ґрунт і підземні водні джерела, а отже, роблять їх небезпечними здоров'я людей, впливають на якість життя та довголіття, забруднюють довкілля.
Тепер цифри: в країні за різними даними 7 млн автомобілів. Це не рахуючи «євроблях», які знаходяться на іноземній реєстрації і власників яких, до речі, з 10 листопада вже почали штрафувати за нерозмитнення. Щорічно виводиться із експлуатації тільки офіційно зареєстрованих до 200 тис. транспортних засобів, знову ж таки, не рахуючи «євроавтівки». У 2020 році за даними статистики було законно/офіційно утилізовано лише 13 тис. авто.
Ввести новий податок для власників авто – «утилізаційний збір» – знову пропонують в Державній екологічній інспекції України (ДЕІУ). Як пояснюють в ДЕІУ, відсутність розгалуженої мережі центрів для здачі і знешкодження старих авто, необхідність доплачувати за їхнє знищення не стимулюють водіїв утилізувати транспорт за вимогами законодавства. Відповідно – ані власникам автівок, ані утилізаторам, як бізнесу, це не зручно та не вигідно.
В ДЕІУ вважають, що для розв’язання цього питання потрібно застосовувати механізми, які діють в європейських країнах. Наприклад – доплати автовласникам при покупці нового авто після належної утилізації старого; стягнення утилізаційного збору після закінчення експлуатації автомобіля; високі штрафи для тих, хто порушує норми утилізації авто; розширена відповідальність автовиробника, який повинен подбати про подальше «знешкодження» відпрацьованого товару.
Калькування багатьох європейських механізмів є утопічними для України, тож, якщо адаптувати європейські моделі, то найбільш життєздатним механізмом є розширена відповідальність автовиробника та/або імпортера, який повинен подбати про подальше «знешкодження» відпрацьованого товару. Звісно це відбудеться за рахунок кінцевого покупця.
Раніше в Україні вже існував утилізаційний збір. Тоді оподатковувалися автомобілі, які ввозилися до країни. Спочатку його сплачували імпортери, а збір почали закладати у вартість машини для покупця. Такий механізм проіснував недовго — з вересня 2013 по квітень 2014 року. Проти нього виступила Світова організація торгівлі (СОТ).
Профільний Закон «Про утилізацію транспортних засобів», ухвалений ще 2014 року, не вирішує проблему: його норми існують лише на папері. Головне – у документі не визначено, які саме автомобілі підлягають рециклінгу. У ньому не прописано вимог ні до віку транспорту, ні до його технічного стану. То що тоді утилізувати?! А головне — закон лише декларує необхідність правильного поводження зі старими транспортними засобами, не зобов’язуючи громадян здавати використане авто на кваліфіковану «санацію». Отже, немає і механізмів притягнення до відповідальності за неправильне поводження з автомотлохом: навіщо потрібен цілий закон про утилізацію старих автомобілів, якщо вактично справа ця — суто добровільна?
В «Національній стратегії управління відходами в Україні до 2030 року» відпрацьовані автомобілі взагалі не розглядаються як відходи. Там йдеться лише про «батареї та акумулятори». Тож немає й механізму поводження з відпрацьованими транспортними засобами. В законопроєкті «Про управління відходами» старі авто не кваліфікуються як окремий різновид відходів, тож і не передбачається чітких механізмів фінансування робіт з їх утилізації. Отже, ніхто не буде нести відповідальність та контролювати ці процеси.
Тим часом, існують доволі ефективні моделі переробки й утилізації автомотлоху. У повторне використання пускаються матеріали, які можуть бути використані в автоіндустрії, наприклад, для ремонту автомобілів певного виробника. Відсортуються елементи електроніки та ін. Небезпечні відходи – їдуть на утилізацію до ліцензованого підприємства. Інші безпечні відходи утилізуються відповідно до нинішніх вимог законодавства - їдуть на промисловий полігон. Звісно, мав би їхати на переробку, але цього поки що в країні немає. Тобто автомобільний засіб підпадає під ієрархію поводження з відходами, як і будь-який інший товар відповідно до Системи управління відходами.
Введення утилізаційного збору, звісно, призведе до додаткових витрат з боку покупця авто, що є цілком справедливим та логічним. Але якщо ми хочемо, щоб було чисто – маємо заплатити за прибирання. Чисте довкілля, а разом з тим і якість життя наших рідних - однозначно варті того.
