Коли щось йде не так з конрагентом.

міжнародний арбітраж як універсальний спосіб вирішення спорів

Суб’єкти ЗЕД  нерідко стикаються з розв’язанням споріві розбіжностей по зовнішньоекономічним договорам.  І не завжди непорозуміння між сторонамивиникають через недобросовісну поведінку однієї із сторін.

Міжнародне право надає 2 способи вирішення спорів,якщо сторони не досягли компромісу шляхом переговорів. Вирішення спору в судіта вирішення спору за допомогою арбітражу. Особливості останньої процедури іпропонується розглянути.

Головний документ  – Нью-Йоркська конвенція про визнання та виконанняіноземних арбітражних рішень 1958 р.

Головне правило для визначення способу вирішенняспору:  визначити для себе до підписаннядоговору з контрагентом стратегію захисту своєї позиції у разівиникнення спору в залежності від того, якій країні є резидентом ваш майбутній контрагент.

Арбітраж є досить простим, в деяких випадкахдешевим  і швидким способом вирішення спору.Важливою особливістю є те, що розгляд спору та прийняття рішення відбуваєтьсяне професійним суддею і інколи навіть особою, що не має юридичної освіти, алемає компетенції в інших сферах.

Узагальнено арбітраж відбудеться за умов вибору сторонами:

-         матеріальногоправа;

-         місцяпроведення арбітражу;

-         способувирішення спору: арбітраж чи суд;

-         видуарбітражу: інституціональний чи ad hoc.

Цікавими є випадки, коли сторони не вказали в арбітражнійугоді інституцію, або коли конкретно визначити таку інституцію з арбітражноїугоди не можливо (наприклад, невірно вказана назва інституції в арбітражнійугоді, або така інституція вже не існує). Це, звичайно, дуже ускладнює процесрозгляду спору, зокрема збільшує строк розгляду і затрати на його проведення. Втакому випадку установою, що визначає інституцію, яка призначатиме арбітрів та/абосуд – Постійна палата третейського суду в Міжнародному арбітражному суді Гааги.

Право на розв’язання спорів в арбітражі виникає, втому числі, за згоди обох/всіх сторін договору. Процедура арбітражуобумовлюється сторонами або окремою арбітражною угодою, або відповіднимрозділом в загальному договорі. Але ще однією істотною умовою дійсностідомовленостей сторін щодо арбітражу є дійснийнамір сторін. Якщо неможливо встановити такий намір, арбітражна угода можебути визнана недійсною.

І навпаки, недійсність загального договору нетягне за собою автоматичну недійсність арбітражної угоди.

Світова практика визначає популярною і найбільшкомпетентною  арбітражною інституцієюЛондонський комерційний арбітражний суд. Досить часто саме таку установувизначають в арбітражній угоді сторони.

Треба зазначити, що головною і поширеною помилкою євідношення до установи Лондонського комерційного міжнародного арбітражного судуяк до професійного суду. Ця установа не є постійно діючим судом, а єобслуговуючою установою, що має списки арбітрів, яких можна залучити варбітраж.

Для того, щоб забезпечити себе сильною позицією увипадку виникнення спору, треба відповісти на такі питання:

1.       Чи є спір справжнім, чи – стратегічним? Чидійсно спір має кінцевою метою задоволення «позову», або використовується якпроцес затягування часу, використовується як підстава для преференцій унарахуванні і сплаті податків, в т.ч. як спосіб повернення ПДВ.

2.       Чи добре ознайомлені сторони з самоюпроцедурою? З процедурними правилами місця проведення?

3.       Якими кваліфікаціями і компетенція ми повинніволодіти майбутні арбітри? Чи буде доцільним залучати у розгляд експертів?

4.       Як і де буде виконуватись рішення по спору?

Деякі практичні аспекти будуть корисні при підготовці до розв’язання спору.

-         Не зазначатиімені арбітра в арбітражній угоді, визначити лише вимоги до нього такваліфікацію, кількість;

-         Письмовісвідчення – завжди простіший і дешевший варіант порівняно з показаннями свідківчи, тим більш, експертів;

-         Єдинавимога до доказів – їх легітимність. Форма та зміст не мають значення;

-         Якщо доказвже поданий, його не можна відізвати;

-         Знищеннядокументів та необачні свідчення про їх відсутність хоча і не потягневідповідальності для сторони, але можуть стати ключовим доводом для арбітра приприйнятті  ним рішення у справі, так самояк і будь-які інші твердження та докази, що не відповідають дійсності;

-         Передтим, як подавати документи арбітрам, слід поцікавитись бажаною формою: у паперовому,електронному вигляді, форма А4 чи А5, друк на одній сторін чи з обох сторінаркушу;

-         Практикоювстановлено правило, що за підготовку документів від обох/всіх сторін зазвичайвідповідає якась одна сторона. Інша ж повинна, незалежно від винесеногорішення, компенсувати витрати стороні, пов’язані з такою підготовкою;

-         У випадкузалучення перекладача, дуже важливим є перевіряти як саме відбувається перекладпо змісту і суті і у випадку незгоди з перекладом, слушно буде повідомитиарбітрів про це негайно, адже згодом довести невірний переклад стане неможливим;

-         Запобіжнізаходи щодо іншої сторони можливі при арбітражу, але на практиці не маютьсенсу, адже головна цінність таких заходів у несподіваності для іншої сторони.По факту, поки одна сторона буде «легітимізувати» в своїх країні рішення арбітражущодо запобіжних заходів, інша сторона зможе мінімізувати їх наслідки;

-         Розглядспору в арбітражу є конфіденційним, і ніхто, крім самих сторін, не має праворозголошувати інформацію   щодо нього. Але арбітри,інші учасники арбітражу можуть в загальних рисах використовуватитаку інформацію. Межею допустимості ї розголошення в такому випадку будеочевидність: якщо інформація настільки очевидна, що будь-яка особа може відразускласти думку про спір – то це буде вважатись порушенням конфіденційності;

-         Залученнясвідків та експертів збільшує шанси на виграш справи. Дуже важливим є те як свідки та експерти дають показанняі, особливо, як вони відповідають на питання арбітру. Інколи форма первинніша зазміст;

-         Залучититретю особу можна, але враховуючи правила конфіденційності та взаємної згоди,на це повинні зголоситись всі сторони арбітражу;

-         Матеріалисправи після прийняття рішення арбітром повертаються сторонам і справа як таканіде не зберігається (виключення – у випадку залучення інституцій, наприкладІСС, інституція може залишити копію справи);

-         Апеляціяна рішення арбітра можлива, крім випадків, коли сторони обумовили в договорівиключити можливість апеляції, або коли апеляція виключена правилами проведенняарбітражу;

-         Апеляціяпо процедурним (процесуальним) питанням можлива завжди, але для того, що б їїподати, потрібно мати дійсно вагомі аргументи, так як звинувачення арбітра упорушені процедур матиме вкрай негативний вплив на репутацію сторони, що подаєапеляцію;

-         Длявиконання рішення у країні виконання доцільно залучати місцевих юристів;

-         Отриманняпозитивного рішення по спору не гарантує його виконання, особливо це стосуєтьсяукраїнських реалій.

Таким чином,  хоча сторони і можуть  вирішити всі процедурні моменти щодо вирішенняспору під час його виникнення, в т.ч. і укласти арбітражну угоду,  більш сильну позицію гарантуватиме попереднєдослідження стратегії вирішення спору щодо кожного конкретного контрагента до підписання загального договору.Арбітраж має сенс, коли сторони дійсно мають на меті досягти згоди. Інакше – у сторони,що зловживає своїми правами або ухиляється від зобов’язань будуть існувати іншіспособи уникнення виконання зобов’язань та/або відповідальності. А інша стороназатратить чимало часу та фінансових ресурсів.