Влада захищається від протесту шахтарів силовиками

Ще ніколи влада не використовувала стільки сил на противагу протесту шахтарів. Учора лише у приміщенні Міненерговугілля та навколо нього було задіяно сотні бійців Нацгвардії. А напередодні у Лисичанську Луганської області затримали автобус із шахтарями, як

Ще ніколи влада не використовувала стільки сил на противагу протесту шахтарів. Учора лише у приміщенні Міненерговугілля та навколо нього було задіяно сотні бійців Нацгвардії. А напередодні у Лисичанську Луганської області затримали автобус із шахтарями, які тільки заходили до нього, щоб їхати до Києва, потім їх дві години протримали на одному із блок-постів. До цього у Лисичанську представники поліції та СБУ демонстративно й неприховано намагалися вплинути на шахтарів. Однак гірники змогли виїхати, бо пригрозили зупинкою усіх чотирьох шахт і початком широкомасштабного страйку. Майже годину вимушено простояли на кордоні Донецької та Дніпровської областей і шахтарі ДП «Красноармійськвугілля».

Водночас треба відзначити, що на ДП «Лисичанськвугілля» не виплачено зарплату ще за грудень 2015 року та квітень-червень цього року. А на ПАТ «Львівська вугільна компанія» з людьми не розраховуються уже 6 місяців. Значна заборгованість і на шахтах, які підлягають реструктуризації. Складною залишається ситуація й на державних шахтах: тут не отримали заробленого за один-два місяці.

Ситуація у вугільній галузі, за нашими оцінками, буде лише погіршуватися, бо не виділено коштів на державну підтримку підприємств, не збалансована ціна на вугілля, шахти часто знеструмлюють через борги за електроенергію, відсутнє ритмічне відвантаження продукції. Керівники Міненерговугілля штучно стримують роботу копалень, доводячи їх до повного банкрутства. Дивує, що міністр Ігор Насалик, не радячись ні зі спеціалістами, ні з профспілками та не враховуючи їхньої думки, заявляє, що із 35 діючих нині державних шахт залишиться лише сім.

Чому НПГУ взяло на себе відповідальність за проведення протестної ходи у Києві 20 липня? Бо стихійні акції протесту на місцях влада ігнорує і вони не приносять очікуваного результату. Але щоб приїжджати чи приходити пішки до Києва для вирішення нагальних проблем вугільної галузі, необхідні кошти. НПГУ хоча й спирається на підтримку шахтарів, все ж має обмежені фінансові можливості. Тому може так статися, що у подальшому гірникам доведеться ходити з шапкою по колу для збирання коштів на проведення акцій на захист свої трудових прав. Бо через окупацію Росією східних територій України НПГУ втратила частину своїх первинних осередків та членів профспілки, а відповідно – і їхніх внесків, а отже й фінансових можливостей.

У той же час наступ на права трудівників в Україні з боку влади, роботодавців і міжнародного капіталу зростає. Чого варті лише спроби ухвалити новий Трудовий кодекс, суттєво скоротити Списки №1 та №2, які дають право на пільгову пенсію людям, зайнятим роботою у важких і шкідливих умовах, внесення негативних змін до законодавчих актів у цій сфері, зокрема, й у Кодекс законів про працю України? У ситуації, в яку зараз потрапила НПГУ, інші галузеві профспілки, що входять до складу КВПУ, мають взяти на себе більше відповідальності за забезпечення прав і свобод людей праці та їхніх сімей. Бо раніше основне навантаження у цих справах припадало на НПГУ. Уже 27 липня ці питання нам потрібно буде вирішити на раді КВПУ. Якщо КВПУ не вдасться відстояти свої права, то тиск на простих людей у країні тільки посилюватиметься. А стиснута пружина врешті-решт розпрямиться, і тоді не уникнути стихійних бунтів з усіма негативним наслідками. Тому люди праці мають знайти у собі силу, мужність і мудрість для створення надійних механізмів захисту своїх трудових прав, одним із яких є незалежний профспілковий рух.