Засукати рукава до ЗНО

Несподіване рішення Уряду скасувати пробне ЗНО і чутки спровокували мережі флешмоб #рукиГетьВідЗНО. Але можливо краще засукати рукава, щоби зробити ЗНО, відповідним викликам часу?

Раз вже пішов такий движ навколо ЗНО, заявлю свою позицію. Певна частина мого «Я» (назвемо її умовно «відповідальною за майбутнє і зміни») дуже хоче, щоби ЗНО в його теперішньому вигляді було скасовано. Втім інша частина мого «Я» (відповідальна за безпеку) підказую: а) цього точно не варто робити поспіхом, під шумок епідеміологічних загроз; б) 2020 – дуже несприятливий рік для таких ініціатив з огляду різку втрату легітимності теперішнього уряду і, поступово, президента країни; в) я не готовий прийняти ініціативу про скасування ЗНО від тих, хто каже: «давайте вернемо чудову систему освіти, яка була «раніше», до усіх цих реформ» . Я очікую, що з ініціативою ТРАНСФОРМАЦІЇ системи ЗНО виступлять ті, хто розробляв і впроваджує концепцію НУШ. Або як мінімум розуміє цю модель і не торпедує її. Підкреслюю йдеться про перегляд, переосмислення, перевинайдення ЗНО, а не його скасування. Скасування – це шлях навіть не у минуле, а в глухий кут. Трансформація (що спирається на кращі сторони системи) – шлях у майбутнє.

Я довіряю теперішній команді Українського центру оцінювання якості освіти, впевнений у їхньому професіоналізмі і вірю, що вони спрямують його саме на те, щоби зробити випускні випробування дуже продуктивною подією в житті молодих людей

Щодо трансформації системи ЗНО пишу з 2017 р. і більшість моїх виступів у форматі EdCamp присвячені саме цьому. Адже теперішній підхід до формування завдань не лише вимагає утримувати в голові купу фактів і цифр, які потім практично не будуть застосовувати, але ще й передбачає болісне (для самооцінки і для подальшого етапу освіти) покарання за помилки. Частина з яких цілком може бути випадковою. Разом з тим система тестування у свої архітектурі практично невідворотно містить ймовірність сліпого вгадування. Крім того вся система такого зовнішнього контролю знань побудована на презумпції винуватості. А це не кращий шлях робити сферу освіти кращою – доброчесною і націленою на високі результати. А її учасників – готовими до викликів майбутнього, в якому багато невизначеності.

Чи можливі інакші варіанти. Результати вивчення досвіду інших країн, розуміння психологічних механізмів та моделювання ситуацій можу впевнено сказати «так». Система підсумкового оцінювання може бути інакше. Я бачу до десятка інакших варіантів. Один з базових варіантів – відстеження сукупних результатів навчання. Далі може бути кілька розгалуження сценаріїв. Наприклад – пропорційний, коли накопичені результати щонайменше дають певну кількість балів учневі і дозволяють зменшити вплив випадковості. Не виключаю, що потрібно ввести диференціацію системи оцінювання залежності від того який вектор обирає випускник/випускниця старшої школи (академічний, підприємницький, націлений на державну службу чи громадську активність тощо). Звісно, це напрямок може і має змінюватися. Але тоді потрібно буде  доскладати різницю. Найкраще це рбити у вигялді не стільки випуксного/вступного скільки кваліфікаційного іспиту.

Ну і найголовніше – що робити з корупцією у ЗВО? Адже судячи з дискурсу це і викликає найбільше застережень проти не те, що «скасування», але й змін в системі ЗНО. От тут потрібно діяти вже тепер і саме для цього ми в УІМ підготували концепцію «Український університет нового покоління», що передбачає формування життєздатних інституцій вищої освіти, інтегрованих до світового простору вищої освіти замість теперішніх ЗВО, які є уламком світу, який пішов на звалище історії.