Освітні виклики для майбутнього президента. Ч.3. Права людини

Президент передусім є гарантом Конституції і гарантованих неї прав і свобод. А як з цим у школі?

Психологічний клімат у школі

Наприкінці 2018 р року КМІС провів дослідження суспільно-політичних настроїв українців. Було запитання щодо довіри/недовіри певним інституціям. Серед них державна - система освіта. Остання опинилася на на 9-му місці за рівнем довіри з від’ємним балансом довіри-недовіри - 26,2 пунктів. Зауважимо, що тут варто було б розділити школу і вищу освіту, або виділити окремі котегорії "шкільний вчитель", "викладач університету". Проте, усереднений показник - 9-те місце з 20-ти досить драстичний на такого інституту як церква 2-ге місце і впевнено позитивний баланс + 31 пункт, як і у добровольчих батальйонів (4-те місце +11 пунктів). Поки що не хочеться робити висновок, що українське суспільство у своїй критичній масі при ухваленні рішень надає перевагу традиції і силі, перед раціональним знаням і розвитку інтелекту (за що мала би відповідати освіта). Не виключено, що неформальне навчання (якому певне довіряють більше) розчинено в позиціях "Громадські організації" (6-та позиція) та "Об’єднання та асоціації підприємців" (8-ма позиція).

Одна з причин такого прохолодного ставлення до «казенної» системи, освіти у психологічному кліматі, що панує у навчальних закладах, зокрема - школах. Так, 22% школярів стверджують, що вчителі періодично принижують учнів перед усім класом. Це виявлено у результаі пілотного моніторингу дотримання принципів прав людини у навчально-виховному процесі в школах, проведеного у вересні 2017 р. Українською Гельсінською спілкою з прав людини. У свою чергу теза про те, що дитина для вчителя має бути рівним партнером, а не підлеглим, отримала найвищу підтримку серед тих, хто схвально сприймає реформи за даного опитування «П’ять реформ уряду: як отримати суспільну підтримку», здійсненого Центром економічних стратегій.

На думку 72% респондентів Kantar TNS, школа в першу чергу має вчити поважати гідність і права людини. Натомість у 2017 р. лише 20% опитаних вважали, що школа фактично виконує це завдання. Однин з ключових меседжів залишених учнями і батьками до педагогів, за підсумками подій проведених Українським інститутом майбутнього: «частіше бувати на місці учня».

 В Україні набирає популярності сімейна форма навчання і  альтернативні школи як його різновид. Останні часто не є школами де юре, а лише клубами, де діти навчаються за інноваційними методиками, схваленими батьками. За різними підрахунками 1 % відсоток від усієї кількості дітей шкільного віку Києва навчається саме за такими формами. Батьків сюди приводить незадоволення класичної школою, де діти потерпають як від грубості (навіть ненавмисної) з боку вчителів, так і цькування з боку однолітків. А це, в свою чергу, пов’язане із ігноруванням індивідуальних освітніх потреб і запитів з боку адміністрації і системи в цілому. У великих містах стає все більше родин, які розуміють, що молодим людям потрібно давати проявляти ініціативу. Вчити не боятися помилок, але швидко їх виправляти, розвивати  критичне і креативне мислення разом із навичками, комунікації, командної роботи. Школа, орієнтована на типові програми не дає цього комплексу знань і навичок розвиває в учнях інфантильність замість самозарадності.