Мовна стаття Закону «Про освіту» - робота над помилками

Венеціанська комісія розглянувши Закон України "Про освіти" підтвердила право органів влади забезпечити для громадян країни достатній рівень володіння як державною, так і рідною мовами, але методи мають бути більш екологічними і доречними.

Отже, Венеціанська комісія на засіданні 8 грудня ухвалиларішення стосовно нового закону “Про освіту”. Основні положення: стаття 7 єрамковою та підлягає подальшій деталізації, зокрема, у Законі "Прозагальну середню освіту". Проте, перед тим як документ буде внесений доВерховної ради його зміст має бути обговорені із зацікавленими сторонами. Крімтого, і це, напевне, найсуттєвіше, Венеційська комісія також рекомендує Україніподовжити перехідний період впровадження мовної статті. Отже в цілому рішення єпозитивним для України і компромісним для етнічних меншин в Україні. Втім ірозслаблятися не доводиться, адже актуалізація мовної статті запустила цілийкаскад емоційних реакцій, покликаних мобілізувати електорат це не зупинитьспроб Угорщини підважити право України на проведення суверенної позиції.

Для Міністерства освіти висновки Венеційської комісії є допевної міри рятівним. Адже фінальна версія резонансної статі 7 з’явилася безпосередньо у день розглядузаконопроекту у парламенті, запропоновані депутатами норми була не лишепопулістським, але й нереалістичною з точки зору виконання. За теперішньоюверсією Закону про освіту  до 2020 рокумає відбутися повний перехід на українську як мову навчання у школі. Зробити цеякісно за три роки просто неможливо. Особливо, якщо врахувати, що і угорська, ірумунська мови не належать до від слов’янської мовної групи. А паралельно ж потрібнопереходити на нові державні стандарти, що теж потребує ресурсів уваги і часу.

Але найголовніший урок із ситуації з мовним питанням уреформі освіти: зміна статусу кво у таких чутливих питаннях починаються іздовіри, варто воювати не за букву закону, а за людей. Коли людина відчуває зазіхання на свої права, вона як правило захищається, а це нерідко робить її реакційнішою і закритішою, ніж до подібних ініціатив. Тож для позитивних змін необхідно створити відчкття емоційної безпеки.

 Необхідно говорити зпредставниками етнічних меншин напряму, а не через столиці сусідніх держав.Почати розмову із розуміння їхніх проблем, а не нав’язування готових рішень. Адже рішення,оформлені у офіційні документи покликані розв’язувати проблеми, а не створюватинові. Депутатам і урядовцям варто засвоїти факт, що суспільство є неодноріднимі політика має бути більш адресною і гнучкою, особливо – у сфері освіти ікультури.