Історія цієї ідеї тягнеться вже рік і до спільного знаменника прийшли лише в липні 2020 року. Але й досі є багато гострих кутів

Одна з передвиборчих обіцянок президента Зеленського скоро має всі шанси бути реалізованою. Як анонсовано Головою Комітету з питань фінансів, податкової та митної політики Гетьманцевим: голова держави в найближчий час внесе до Ради законопроект про податкову амністію. Історія цієї ідеї тягнеться вже рік і до спільного знаменника (тобто в якій конфігурації буде ця амністія відбуватися) прийшли лише в липні  2020 року.

Утім, запевняють, декларація у парі з амністією буде добровільною і триватиме впродовж 9 місяців.

Податкова амністія за задумом влади має три мети:

1.             дати можливість людям, які 28 років отримували доходи в різних формах, «відбілити» власні капітали. Підвести риску під тим, що було за 28 років, і почати нову фінансову історію з чистого листа. Як зауважує Гетьманцев: "Це така моральна штука, після якої можна включати BEPS, автоматичний обмін податковою інформацією".
2.             повернути гроші в економіку Україну. 
3.             збір грошей до бюджету. В умовах дефіциту бюджету та падіння ВВП. І напевно - це головна мета законодавця.

При цьому  Гетьманцев, як  поки що єдине джерело офіційної позиції влади з цього питання, підкреслює, що розглядається такий варіант, що  гроші в розмірі 300 тисяч гривень будуть амністовані кожному - незалежно від того, подав хтось декларацію або не подав

Щоб «відбілити» статки, влада пропонує наступні параметри амністії:

Загальна ставка - 5%, знижена - 2,5% якщо людини вирішить  інвестувати узаконені статки  в облігації держпозики. Підвищена ставка буде стягуватися з декларування негрошових активів. Щоб активи були амністовані, вони повинні бути повернуті Україні в грошовій формі і розміщені на рахунках українських банків.

Успіхом влада вважає, якщо  буде узаконено хоча б  10 мільярдів доларів.

ЯК У ІНШИХ

Ідея податкової амністії не нова у цивілізованому світі. І абсолютно зрозуміло, якщо Україна намагається стати частиною цивілізованого світу – без цього не обійтися. 

Сама ідея максимального залучення тіньових капіталів до процесів наповнення бюджетів та інвестування в економіку сьогодні актуальна для цивілізованого світу. Зараз в розвинутих країнах "чорний нал" коштує набагато дешевше, ніж "білі", легалізовані статки. Тож  Україна не зможе не встановлювати ті ж правила банківського та фінансового  контролю, які встановлені в ЄС. 

В світі є успішні кейси проведення податкових амністій. Одним з найуспішніших називають кейс  Італії 2001 - 2002 року, де вдалося тільки за перші два місяці в країну повернути 61 млрд євро, а податкові збори склали 24 млрд євро. Причина  успіху – лояльні  ставки для легалізації (2,5% від задекларованої вартості майна). Друга причина – активна інформаційна робота з населенням і головне -  гарантії від держави, що правила не будуть переглянуті.  Податкові органи видавали спеціальні "сертифікати конфіденційного внеску", що містять гарантії звільнення особи від подання декларації; сплати податкових заборгованостей і аудиту коштів, отриманих до амністії. Також гарантувалася повна конфіденційність для податкових та інших державних органів.

Найбільш невдалим прикладом амністії можна назвати кейс Грузії 2005 року. Через провал довіри населення до держави, відсутність чітких прави амністії капіталів – вона привернула увагу лише 8 людей, які легалізували  капітал в розмірі 35 тисяч доларів замість очікуваних 4 млн дол. 

Прикладів можна наводити дуже багато, але акумульований світовий досвід  доводить, що "умовляння" капіталу повернутися шляхом проведення амністії без державних гарантій безпеки і напрямків інвестування в своїй країні, абсолютно не  результативно.

УКРАЇНСЬКИЙ КЕЙС

Що стосується українських реалій, то тут ми бачимо всі ризики для можливого провалу податкової амністії. 

Перше – недовіра до держави та влади.
Завіряння чиновників та політиків  не притягати  потім до відповідальності за порушення податкового законодавства тих, хто амністує власні активи чи готівку, викликає реальні сумніви. Через постійну трансформацію політичної влади в країні, нестабільність законодавства, державної системи управління, судової влади та правоохоронної системи – українці навчилися не довіряти державі. І це закарбувалося майже на рівні ментальної хвороби. А у пропонованому варіанті амністії ми не бачимо, щоб влада взагалі подумала про цей фактор. Ані пари з вуст про плани щодо належної та масованої  інформаційної роботи з населенням, метою якої було чітке донесення умов проведення амністії 

Слід врахувати й давно відомим є соціальний феномен, що коли в державі якість державних послуг низька (наприклад, публічний сервіс держорганів, якість доріг та інфраструктури тощо), платники податків сприймають податкові платежі як несправедливі і відповідно їх погано платять. І тут наразі ми у глухому куті.

Друге - в нашому суспільстві немає податкової культури.  У нас ніхто не почне платити податки після амністії. Максимум  - лише частково легалізують статки, які були до цього. Іншою проблемою, з якими вже мали справу  країни, які впроваджували амністії, може стати й подальше недекларування доходів . Адже багато хто буде думати : краще я дочекаюся при новій владі чергової  амністії, чим буду регулярно сплачувати податки, які в бюджеті так само регулярно розкрадають можновладці.

Третє – держава за звичкою націлилась у кишеню пересічного українця. В суспільстві є запит на декларування доходів заможних громадян, власників великого бізнесу, держслужбовців та політиків, керівників держкомпаній. Але якщо основний удар податкової амністії  приймуть  на себе залишки «середнього класу» - це гарантує зрив та ігнорування всього процесу та ще більше укорінення недовіри населення до влади та будь-яких її експериментів із легалізацією. Зараз в очах влади – апетит до грошей звичайних громадян. За заявою голови профільного комітету Гетьманцева у населення сотні мільярдів доларів на руках. Але менше чим рік тому НБУ назвав«непрофесійною маячнею» будь-які заяви про те, що у українців незадекларовано від 50 до 100 млрд доларів.  Тому можливо наразі треба було би зосередитися саме на фізособах-крупних платних податків, яким дійсно є сенс легалізувати мільйони доларів. Головне тут – держава має надати дуже прості і привабливі  правила податкової амністії. Тому що при бажанні «схеми» виникнуть просто моментально. Наприклад,  буде створена ціла легальна категорія громадян, які будуть масово використовуватися при поступовій легалізації незаконних активів. Наприклад, на ім‘я пенсіонера покажуть, що у нього  є 1 мільйон доларів. Від нього буде сплачено податок при амністії, «прокручено» суму через український банк і потім  спокійно за договором дарування можна буде давати її «в займи» чи «дарувати» чиновнику. 

Іншої складовою успіху мають бути гарантії безпеки від держави (як згаданий вище в кейсі Італії «державний сертифікати конфіденційного внеску»), а також інвестиційна привабливість вкладання цих коштів в Україні. Інакше легалізувавши їх в Україні – їх вже без проблем виведуть в іноземні економіки. 

Без врахування всіх цих аспектів історія із податковою амністією має всі підстави перетворитися  на одноразовий піар-хід для влади. Але не факт, що з позитивними наслідками.