Не родина, але й не інтернат: що ж таке "Сімейна домівка"?

Україна запроваджує послугу для підтримки дітей без батьків, що допоможе їм адаптуватися до життя в соціумі

Коли ми говоримо про реформу системи догляду та підтримки дітей, одне з перших запитань – як забезпечити належний догляд тим дітям, які поки не мають можливості жити в сім’ї.

Саме для таких дітей держава запускає нову соціальну послугу – «Сімейна домівка».

«Сімейна домівка» – простір адаптації між інтернатом і сім’єю або самостійним життям

Йдеться не просто про будинок, а про створення простору, у якому дитина відчуває турботу, безпеку й стабільність, має можливість розвиватися, навчатися, готуватися до самостійного життя і поступово адаптуватися до дорослого світу.

Мета послуги – забезпечити дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, виховання й догляд у домашньому, наближеному до сімейного середовищі. Найбільше така модель потрібна тим дітям, які цілодобово перебувають у закладах інституційного догляду, але з різних причин поки не можуть (або не хочуть) бути влаштовані у сім’ю чи усиновлені.

Переважно це підлітки від 13 років, діти з інвалідністю чи тяжкими захворюваннями, а також великі сімейні групи братів та сестер, яких недоцільно роз’єднувати. Бувають також випадки, коли старші діти свідомо не хочуть бути усиновленими чи влаштованими в сім’ю, але водночас не бажають залишатися в закладі. Таким дітям потрібні соціалізація, адаптація та підготовка до самостійного життя, де вони зможуть ходити до школи, готувати їжу, обирати гуртки, брати участь у щоденних справах.

Як виглядатиме «Сімейна домівка»

Це простір, в якому житиме не більше восьми дітей. Формат гнучкий і залежить від ресурсів громади, від самого населеного пункту: це може бути окремий невеликий будинок або ж квартира в житловому будинку, повністю пристосовані під потреби дітей. Головна ідея – щоб діти не були відокремлені, а жили серед громади, відвідували місцеві школи, гуртки, користувалися всіма послугами, як і інші діти. Це допоможе їм соціалізуватися, відчувати себе частиною громади на рівні з іншими дітьми, які живуть в домашніх умовах, а не «окремо від світу».

Проєкт не передбачає обов’язкового нового будівництва. Основна ідея — використати наявні ресурси громад, зокрема вільні або переобладнані приміщення, що відповідають домашньому формату проживання.

Місцева влада може ухвалити рішення про будівництво, реконструкцію або пристосування житла під «Сімейну домівку» за потреби та наявності ресурсів, але це не є умовою участі в експерименті.

Протягом двох років проєкт буде реалізуватися у 12 областях України: Волинській, Дніпропетровській, Житомирській, Закарпатській, Київській, Львівській, Полтавській, Сумській, Чернівецькій, Чернігівській, Харківській та Хмельницькій.

Ці регіони обрано для апробації нових механізмів співфінансування послуги з державного та місцевих бюджетів, а також для перевірки ефективності моделі з урахуванням регіональних особливостей. Успішні практики, напрацьовані під час експерименту, будуть масштабовані на всю країну.

Як обиратимуть дітей, які зможуть отримати цю послугу?

Влаштування дитини у «Сімейну домівку» здійснюватиметься лише тоді, коли неможливо знайти для неї інше рішення – повернути її в рідну сім’ю, влаштувати у сімейну форму виховання чи знайти усиновлювачів. Це тимчасовий крок, який не зупиняє пошук постійної сім’ї для дитини.

При цьому завжди враховуються її найкращі інтереси: береться до уваги думка самої дитини, її бажання та готовність змінити місце свого проживання. Обов’язково зберігаються сімейні зв’язки – брати й сестри живуть разом.

Групи дітей у «Сімейній домівці» формуватимуться за участю психолога з урахуванням статі, віку, життєвої історії, психоемоційного стану, поведінкових особливостей і потреб кожної дитини.

Діти з інвалідністю проживатимуть у тих самих «домівках», що й інші діти, щоб мати можливість спільного життя, навчання та підтримки. Єдина особливість – в одній «домівці» може бути не більше чотирьох дітей з інвалідністю з поміж восьми вихованців, а якщо в ній виховуються виключно діти з інвалідністю, то проживати там може до шести дітей.

Хто житиме поруч із дітьми та піклуватиметься про них?

Бути поруч із дітьми щодня, бути для них важливими дорослими, які підтримують у навчанні, побуті, розвитку та допомагають долати складні моменти – ось головна роль фахівців, які піклуватимуться про дітей. Сімейні вихователі й соціальні працівники працюватимуть з ними позмінно, але будуть постійно присутні у «домівці». Це ті люди, які створюватимуть для дітей атмосферу дому й турботи. Також за потреби залучатиметься психолог та інші спеціалісти.

Важливо, щоб персонал не просто доглядав за дітьми, а формував у них відчуття безпеки, підтримки й водночас допомагав розвивати навички самостійності.

Фінансування послуги розподілятиметься між державою та місцевими бюджетами

Фінансування послуги «Сімейна домівка» відбуватиметься за принципом співфінансування – тобто держава й громади (або область – залежно від того, хто саме буде замовником послуги) оплачуватимуть її разом.

Держава бере на себе основну частину витрат: вона перераховуватиме кошти надавачу послуги через національного закупівельника (Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю).

Ці кошти покривають базові потреби дітей – це від 6 400 грн до 11 200 грн залежно від віку дитини та наявності у неї інвалідності – на харчування, одяг, взуття, засоби гігієни, навчальні матеріали, іграшки, кишенькові гроші, а також оплату праці сімейних вихователів і соціальних робітників, які працюють у «Сімейній домівці» (3 мінімальні заробітні плати для сімейних вихователів та 2 мінімальні заробітні плати для соціальних робітників).

Місцева влада сплачує решту вартості послуги: це можуть бути витрати на комунальні послуги, електроенергію, опалення, страхування, харчування працівників, а також інші адміністративні чи додаткові потреби дітей, які перевищують суму коштів, яку виділяє держава.

Крім того, громади можуть залучати додаткові джерела фінансування – благодійні внески, кошти міжнародних організацій чи приватних донорів.

Такий підхід дозволяє, з одного боку, зменшити навантаження на місцеві бюджети, а з іншого – підвищити відповідальність громад за своїх дітей і забезпечити більш сталу якість послуг.

Чи не перетвориться «Сімейна домівка» на мініінтернат?

Звісно, це не універсальне рішення для всіх дітей, але для тих дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, які цілодобово перебувають у закладах, – безумовно найкраще на сьогодні. Коли дитину не можна відразу влаштувати в сім’ю, важливо, щоб вона не залишалася в закладі.

«Сімейна домівка» дає дітям можливість мати особистий простір у своїй кімнаті, йти в магазин за продуктами чи одягом, готувати їжу на кухні, відвідувати місцеву школу, обирати друзів та заняття за своїми інтересами – тобто, робити багато всього, що притаманне дітям у сім'ї. Це шанс жити не в закладі, а відчувати себе вдома, поруч із близькими дорослими, мати щоденні турботи й тепло. Це зовсім інша якість життя, ніж у великих закладах.

Аби «Сімейні домівки» не перетворилися на мініінтернати, важливо дотримуватися кількох принципів: невеликі групи дітей, індивідуальний підхід, тісний контакт із громадою, життя за логікою «як удома», а не «за розкладом» і постійне залучення дітей до ухвалення рішень щодо їхнього життя. Саме ці принципи роблять «Сімейну домівку» альтернативою закладу, а не його новою формою.

Для України «Сімейна домівка» стане важливим етапом у реформі системи догляду та підтримки дітей. Вона гарантує, що навіть ті діти, для яких складно знайти родину одразу, не залишатимуться в закладі, а зростатимуть у середовищі, максимально наближеному до домашнього — серед людей, які піклуються, поважають і готують до майбутнього.