Чи загрожує Україні епідемія авторитаризму?

Світові медіа цього тижня вийшли із заголовками на кшталт "Коронавірус вбиває спершу демократію"

Наведу лише кілька прикладів. Прем’єр-міністр Ізраїлю Беньямін Нетаньягу уповноважив поліцію використовувати засоби стеження за громадянами, розроблені для контртерористичної діяльності. Системи стеження для зниження поширення інфекції використовує також Південна Корея та Сингапур. Прем’єр-міністр Угорщини відтепер має право в обхід Парламенту змінювати закони. У Болівії були зупинені президентські вибори, заплановані на травень. І навіть у Британії з її історією демократії та усталеними нормами законопроєкт про коронавірус надає право урядовим структурам затримувати та ізолювати людей на невизначений термін, забороняти громадські зібрання, закривати порти та аеропорти. Уряди держав, що донедавна засуджували Китай за локдаун, тепер почергово самі вводять його.

Окремої уваги, на мій погляд, заслуговує дезінформаційна хвиля, що котиться світом, сіючи паніку і хаос, та цензура як відповідь на неї. Верховний представник ЄС з міжнародної політики Жозеп Боррель публічно назвав Росію та структури, афільовані з Кремлем, джерелом дезінформації щодо COVID-19. А Білий Дім офіційно звинуватив РФ у створенні тисяч фейкових акаунтів у Facebook, Instagram і Twitter для поширення конспірологічних теорій про те, що нібито США винайшли вірус.

Прем’єр-міністр Йорданії Омар Роззаз заявив, що його уряд буде «рішуче розправлятися» з тими, хто поширює «чутки, вигадки та фейкові новини, що сіють паніку». У Таїланді введена цензура для ЗМІ, а журналістів притягають до відповідальності за критику дій реакції уряду на пандемію. Компартія Китаю, намагаючись уберегти режим, придушує інакомислення, паралельно ведучи інформаційну війну проти США.

На тлі описаних подій давайте уважніше придивимося до того, що відбувається у нашій державі. До неминучої економічної кризи додалася криза управлінська. У розпал лиха було змінено уряд, в якому вже менш, ніж за місяць, замінили ключових міністрів охорони здоров’я та фінансів. Така турбулентність у виконавчій владі розхитує і без того слабкі державні інститути. Криза може стати детонатором, який або завалить всю управлінську вертикаль, або зробить її монолітом у руках авторитарного лідера.

Поряд з цим ми спостерігаємо відверте посилення ролі Міністерства внутрішніх справ на чолі з Арсеном Аваковим. У своєму вчорашньому зверненні Президент приділив особливу увагу цьому відомству, наголосивши, що до заходів з протидії коронавірусу залучено понад 20 тисяч працівників поліції та Нацгвардії. Серед іншого, за словами Зеленського, «вони ведуть боротьбу з неправдивою інформацією про вірус, з онлайн-шахрайством та розповсюдженням медичних засобів сумнівного походження». До слова, величезний порівняно з іншими відомствами бюджет МВС (майже 93 млрд грн), за урядовим проєктом змін до Державного бюджету, зазнає мінімальних скорочень, тоді як освіта і наука, політика пам’яті, реабілітація ветеранів будуть значно обмежені у державних коштах. Таким чином, Україна все більше нагадує поліцейську державу.

Не забуваймо про езистенційну загрозу для України у вигляді російської збройної агресії. Щоденні фронтові зведення свідчать про одне – ворог не дасть нам перепочинку навіть в умовах пандемії. Скоріше навпаки – використає ситуацію для реалізації свого проєкту «Україна=failed state». Дезінформаційні атаки кремлівських ботоферм підтверджують, що паніка і хаос – зручні союзники РФ в остаточному вирішенні українського питання.

Наше суспільство на шостому році гібридної війни демонструє повну неготовність до спротиву інформаційним загрозам. Свіжі дані від «Детектор медіа» говорять про те, що українці, навіть визнаючи невміння розрізняти фейки, не хочуть вчитися медіаграмотності. І навряд чи гарні ініціативи, на зразок відеозвернення українських зірок із закликом пам’ятати про інформаційну гігієну, виправлять ситуацію. Але чого точно можна очікувати найближчим часом, то це ухвалення закону про дезінформацію, який посилить регуляторну політику у сфері медіа та соцмереж.

Сьогоднішня владна конфігурація в Україні склалася довкола однієї особи – Володимира Зеленського. Конфлікти і свіжий корупційний скандал в Офісі Президента, відцентрові тенденції у партії «Слуга народу», які стають дедалі все очевиднішими, провальна комунікаційна політика влади підривають довіру до лідера держави. З урахуванням неготовності і неспроможності влади діяти ефективно в умовах пандемії й економічної кризи рейтинг, на який так сильно зважає Володимир Зеленський, буде танути, а президентське крісло ставатиме дедалі некомфортнішим. Який шлях обере шостий Президент України – самоусунення, перехід до авторитарної моделі управління з опорою на силовиків чи поступ демократії з опорою на ефективних менеджерів – відкрите питання. Воно актуальне доти, доки право вибору залишається за Зеленським.