Що не так із ресурсними угодами США?

Всі ідеї щодо розробки рідкоземельних металів виглядають як розмінна монета під час переговорів.

За лічені тижні президентства Дональда Трампа російсько-українська війна перетворилася на торг за те, де США видобуватимуть рідкоземельні метали. Ми пропонуємо робити це на українській території — в надії отримати кошти на відновлення економіки та американські гарантії безпеки. Москва, у відповідь, висуває контрпропозиції, вказуючи, що має значно більші поклади, які можна розробляти, зокрема, на нещодавно анексованих територіях України. Усе це зустрічає позитивну реакцію президента США, який заявляє: «Якби ми могли це зробити, я думаю, це було б дуже добре для миру в усьому світі».

Для Трампа рідкоземельні метали стали найбажанішим активом, чия цінність виходить за межі нашої війни. Однак особливості їхнього видобутку, а також низка політичних, економічних і технологічних факторів роблять будь-яку угоду в цій сфері малоймовірною до встановлення стабільного миру.

Захоплення Трампа рідкоземельними металами зрозуміле. Ця група з 17 елементів є критично важливою для виробництва високотехнологічних товарів – від електромобілів і сонячних панелей до військових літаків і космічних ракет. Наприклад, кожен F-35 містить близько 400 кг рідкоземельних металів. Нині понад 70% імпорту цих металів до США надходить із Китаю, і спроби Вашингтона зменшити залежність поки не дали результату. У 2018 році США підняли мита на імпорт китайських рідкоземельних металів, але згодом відмовилися від цієї ідеї. Китай контролює 60% їхнього світового видобутку та 90% переробки, а отже, гідної альтернативи наразі не існує.

У відповідь на китайські загрози обмежити постачання, Вашингтон розробив стратегію забезпечення надійних поставок критичних мінералів. Відтоді американські компанії, за підтримки уряду, активно розширюють виробничі потужності. Наприклад, розвиваються заводи компанії Lynas Rare Earths Ltd у Техасі та об'єкт Mountain Pass у Каліфорнії.

Однак, попри зростання власного виробництва, США не змогли значно скоротити залежність від Китаю. З 2019 по 2024 рік його частка в американському імпорті залишалася стабільною – близько 72%.

Чому США досі не мають власного виробництва?

Китайський контроль над рідкоземельними металами дає Пекіну потужний важіль впливу в економічному протистоянні з США. Наприклад, у 2024 році, у відповідь на санкції проти китайської мікроелектроніки, Пекін обмежив експорт критичних мінералів, що призвело до стрибка цін на 200% та значних втрат для американської економіки.

Одна з причин, чому США досі залежать від імпорту, – особливості розташування покладів. Попри назву, рідкоземельні метали доволі поширені, але їхня концентрація в породі рідко досягає рівня, необхідного для рентабельного видобутку. Наприклад, підтверджені запаси США – близько 1,9 млн тонн, у росії – 3,8 млн тонн, а Китай має 44 млн тонн.

Друга причина – дороговартісний процес розробки. Щоб запустити виробництво, потрібні інвестиції на рівні $500–700 млн, а ринок відзначається високою волатильністю. Через це 84% світових проєктів у 2024 році фінансувалися державними, а не приватними компаніями.

Також рідкоземельні метали не зустрічаються у чистому вигляді – їх потрібно розділяти з іншими елементами, що потребує унікальних технологій, у які протягом десятиліть інвестував лише Китай.

Крім того, видобуток має серйозні екологічні наслідки. У Китаї, наприклад, найбільше у світі родовище Баян-Обо стало однією з найбільш забруднених територій через використання токсичних кислот. У західних демократіях подібні методи досі вважалися неприйнятними.

Перспективи угоди

Розробка рідкоземельних металів в Україні чи росії в інтересах США видається малоймовірною в коротко- чи середньостроковій перспективі. В Україні значна частина родовищ розташована на тимчасово окупованих територіях або в зоні дії російської артилерії. Навіть якщо ці території повернуться під контроль Києва, без гарантій довготривалого миру ризики для інвесторів залишатимуться надто високими.

Американська державна підтримка таких проєктів також виглядає сумнівною. Виникає питання: чи вважати атаку на американський об'єкт в Україні нападом на США? Білий дім намагався уникати таких ризиків, і навряд чи ситуація зміниться.

Крім того, українська енергосистема, суттєво зруйнована війною, не здатна забезпечити потужності для переробки рідкоземельних металів. Це означає, що кожен проєкт потребуватиме додаткових інвестицій у енергетику.

Щодо співпраці з росією, основні ризики – санкції, транспортна доступність та захист інвестицій. Тамтешній уряд за останні два роки націоналізував десятки іноземних активів із мінімальною або нульовою компенсацією. Інвестувати мільярди доларів у країну, яка не гарантує збереження власності, здається занадто ризикованим.

Також угода з США суперечить інтересам головного союзника Москви – Китаю, який є ключовим партнером росії під час війни. Малоймовірно, що Кремль ризикне псувати відносини з Пекіном.

З огляду на це, останні заяви Києва та Москви щодо рідкоземельних металів можуть виявитися лише частиною політичної гри. Можливо, сторони навіть підпишуть меморандуми, але реальна розробка стане можливою лише після завершення війни та встановлення стабільного миру. І навіть тоді цей процес буде довготривалим.