Бій за вихід з оточення українського ГМК

Бій за вихід з оточення українського ГМК

1 вересня минув місяць з початку роботи так званого зернового коридору в межах Стамбульських угод. Окрім того, що ця подія має велике символічне значення в рамках відновлення бізнес-репутації України як постачальника дефіцитних сировинних товарів, вона вже може потішити конкретними фінансовими перемогами. За місяць з портів Одеси, Чорноморська та Південного відправили понад 1,5 млн тонн продовольства, про що заявив Президент України Володимир Зеленський. Також, у рамках цієї ініціативи, з України до Ємену та Еритреї вийшло два судна зафрахтовані в межах за Продовольчої програми ООН.

  Але не лише зернові коридори є «головною візитною карткою» української економіки». Експорт металічних руд і металопродукції був і залишається істотним джерелом наповнення держбюджету та валютних надходжень у країну, а підприємства галузі - надважливим роботодавцем, особливо на регіональному рівні, де наслідки війни відчуваються найсильніше. Офіційна статистика митниці демонструє, що  у 2021  році українські гірничо-металургійні компанії експортували товарів на близько $22 млрд, або майже третину сукупного українського експорту. Якщо «зернові угоди» насправді не є консенсусом з прийнятних для світу умов морської блокади України, яка є одним з визначень агресії ( стаття 3, пункт с резолюції 3314 від 1974р « Про визначення агресії» ), яка має засуджуватися ООН згідно цієї резолюції, то вкрай необхідно розробляти аналогічні предметні угоди і для українського ГМК.

Довідково: морським шляхом експортувалося майже 60% продукції цього комплексу (GMK Center).

В умовах загальносвітової економічної рецесії та політизації  промислових ланцюжків постачань, саме українська продукція могла би надати партнерську допомогою для дружніх країн.

За даними Stark Shipping, за останній місяць українська зернова продукція відправилася до Іспанії, Ірану, Єгипту, Республіки Корея, Італії, Китаю, Ємену, Еритреї тощо. Деякі з перелічених країн були великими покупцями продукції українського для гірничо-металургійного комплексу. І в нинішніх умовах початок роботи коридору, аналогічного зерновому, став би першим кроком для взаємовигідної двосторонньої торгівлі рудою та металами.

Наразі для нас фактично недоступні такі споживачі металопродукції як Туреччина (експорт скоротився у понад14 разів – знову ж за даними Державної митної служби), Китай (найбільший експортер залізної руди з часткою у 43%), Британія, США, країни Південної Африки та Близького Сходу. Більшість з них є нашими стратегічними партнерами, що здійснюють фінансову, торгівельну та військову допомогу Україні. Наприклад, США скасували 25% мито на українські труби та прокат, що діяло з 2018 року, проте сам імпорт майже зупинився саме через фізичну неможливість доставити продукцію. Звісно, що такі преференції не можуть вічно тривати в односторонньому порядку, і саме наявність такого козиря у рукаві, як надійний та прозорий експорт головних товарних позицій може посилювати наші переговорні позиції як держави. Інфраструктури задіяних у «зерновій угоді» портів має вистачити, адже до війни понад 60% експорту руди та металопродукції здійснювалося саме через порти «Південний» та «Ізмаїл».

Вітальність саме морського шляху для наших руд та металу підкріплюється тим, що і так недорозвинена логістична інфраструктура на західних та південних кордонах зараз працює в екстремальних умовах. Окрім того, що нікуди не подівся  об’єктивний фактор у складнощах з перевезенням вантажів залізницею через різницю ширини колії, обсяг товаро- та пасажирообігу значно зросли, разом і з номенклатурою продукції. Не вистачає кваліфікованих брокерів та логістів, а тритижневі простої на прикордонних сортувальних станціях жодним чином не сприяють нашій конкурентоздатності на нових ринках. Якщо врахувати, що до війни саме ГМК був в лідерах вітчизняної економіки за рівнем капіталовкладень ( за даними Держстату майже чверть), а інфраструктурні проєкти були одним з пунктів модернізації, то ситуація нагадує зачароване коло. Також варто не забувати про інші споконвічні проблеми перевезень залізницею в Україні, такі як проблеми з вагонним парком та необґрунтована тарифікація. Останній пункт взагалі став предметом важливої дискусії, адже саме підвищення залізничних тарифів на перевезення найбільше вплинуло на призупинення роботи низки криворізьких ГЗК (Інгулецький, Південний та частково Північний ГЗК) у липні.

Якщо врахувати, що за місяць роботи зернового коридору з України вийшло 63 судна з зерном, а для перевезення зерна, металу та руди використовуються однаковий тип кораблів-балкерів, то ми можемо приблизно порахувати наші потенційні виграші. Наприклад, за нинішніх цін на ЗРС (на 02.09.2022 року) в $99 за тонну та незначних коливань, то середня вартість завантаженої продукції на судні класу Panamax може сягати понад $14 млн. Це означає, що тільки залізна руда без врахування ільменіту чи сталевого прокату могла би приносити державі $882 млн. А це майже п’ята частина від заявленого міністром фінансів Сергієм Марченком щомісячного дефіциту бюджету у $5 млрд. Так, це не зовсім коректне академічне порівняння, але воно яскраво демонструє, скільки ми втрачаємо через війну та де може пролягати ще один фронт для наших дипломатів. Адже саме наша промисловість є основою сильного тилу для держави. І це не лише стосується картинки, що першою спадає на думку, –  металургійна піч, де виплавляється сталь для броні танків. Наша промисловість є надійним тилом ще й через робочі місця та соціальні гарантії, інфраструктуру мономіст, сплачені в бюджети різних рівнів податки та волонтерську допомогу силовим органам. І вихід до моря для нас, представників індустріальних секторів, є киснем, яким ми дихаємо.