Нео-єльцинська Росія як виклик для України

Якщо “нео-єльцинський” сценарій реалізується, Україні знову доведеться повернутися у сферу російських інтересів. Не варто думати, що від такого повернення її убезпечить нинішній дрейф у бік Заходу. Тим же Німеччині та Франції і зараз вигідно мати справу з

На початку травня Європейський музейний форум оголосив переможців конкурсу “Найкращий музей Європи”. Одним із них став російський “Єльцин-центр”, під егідою якого у Єкатеринбурзі діє музей першого президента РФ.

“Єльцин-центр” певною мірою можна вважати метаполітичним проектом ліберально-прозахідного російського середовища. Сама архітектура новозбудованого єкатеринбурзького музею, його естетика, свідчить, що це заклад, спрямований на плекання культури агентів ліберальних змін.

Те, наскільки рішення конкурсу було політично заангажованим, лишається під питанням. Журі відзначило музей Єльцина за особливості дизайну, а також “проведення та заохочення суспільної дискусії щодо тем свободи слова та збереження демократичних свобод у Росії”. Одначе, як би там не було, символізм події дуже влучно розкриває можливі сценарії розвитку Росії у співвідношенні до того, що можна назвати глобалістським Заходом. А ці сценарії неминуче проектуються і на Україну.

На рахунку Бориса Єльцина значна вестернізація Росії, здійснені там ліберальні перетворення, а також часткова втрата Росією суверенітету на користь Заходу. Одначе все це не завадило йому послідовно вести Росію дорогою імперського реваншу. Саме при Єльцину Росія здійснює військову агресію проти Чечні та Грузії, провокує збройний конфлікт у Молдові. Україна за часів його президентства лишається міцно зафіксованою у сфері кремлівського впливу.

Якби на зміну путінському режиму до влади в Росії повернулися ліберали, ситуація виявилася подібною. Російське суспільство стало б об'єктом реалізації культурної повістки денної радикального лібералізму (сучасна путінська політика карикатурного і бутафорного консерватизму створює для цього дуже сприятливий ґрунт), Росії довелося б поступитися частиною економічної і політичної суб'єктності. Така нео-єльцинська Росія цілком задовольняла б глобалістський Захід, будучи вигідною як полюс стабільності на значних теренах Євразії. Глобалісти зацікавлені мати справу із впливовою, але контрольованою Росією, здатною підтримувати вигідний їм status quo.

Якщо “нео-єльцинський” сценарій реалізується, Україні за умов безвольності її керівництва знову доведеться повернутися у сферу російських інтересів. Не варто думати, що від такого повернення її убезпечить нинішній дрейф у бік Заходу. Тим же Німеччині та Франції і зараз вигідно мати справу з Росією як своїм стратегічним партнером. Коли ж російський політичний маятник знову хитнеться у бік єльцинів, собчаків і чубайсів, комплементарність Москви лише зросте.

Гіпотетична нова Росія, яка сьогодні відвідує заклади типу музею Єльцина або ж навіть виходить на вулиці з акціями протесту проти “Димона”, становить для Києва не меншу небезпеку, аніж сучасна, путінська. Зрештою, поділ між ними умовний. Цілком імовірно, що перехід від путінської Росії до нео-єльцинської відбудеться так само планомірно, як відбувався перехід від єльцинської до путінської. Українське бачення Росії має радикально відрізнятися від бачення глобалістських сил.