Просто піди, не прощаючись

Партія Анґели Меркель підтримала висунення нинішнього глави МЗС соціал-демократа Франка-Вальтера Штайнмайєра на пост федерального президента. Враховуючи незначимість посади президента ФРН, можна сказати, що Штайнмаєра готують до почесної політичної пенсії.

Партія Анґели Меркель підтримала висунення нинішнього глави МЗС соціал-демократа Франка-Вальтера Штайнмайєра на пост федерального президента. Враховуючи незначимість посади президента ФРН, можна сказати, що Штайнмаєра готують до почесної політичної пенсії.

Кумедно виглядають спроби показати вагомість обрання Штайнмайєра президентом або ж навпаки висловити жаль з того приводу, що він уже не очолюватиме німецьку дипломатію. Останнє у досить патетичній формі робить Барбара Везель, чию замітку “Невдалий час для зміни Штайнмаєром крісла” опублікувала “Deutsche Welle”.

Якщо читати рядки Везель в українському контексті, уся їхня патетика обертається цинізмом. Коли для євросоюзівського мейнстріму Штайнмайєр — це дійсно той політик, за яким можна тужити, то для українця, що слідкує за дипломатичним життям, його ім'я символізує лещата Москва-Берлін, у яких виявилася затисненою наша країна (та й не лише вона).

Аби мати теплі почуття до Штайнмайєра, потрібно хіба що приймати за чисту монету порошенківську риторику про “західних партнерів”. Тиск на Україну з вимогою піти на суттєві поступки Кремлю, намагання мінімалізувати напругу у стосунках між Москвою та Заходом (скажімо, критика східноєвропейських навчань військ НАТО), захист будівництва “Північного потоку-2”. Саме цим очільник німецького МЗС мав би запам'ятатися українцям.

Але підстави не любити Штайнмайєра є не лише в українців. Штайнмайєр співвідповідальний за централізаторську політику нинішнього Берліну. Досить згадати вже той факт, що після Brexit'у саме Штайнмайєр разом із главою французького МЗС Жаном-Марком Ейро представляли сумновідомий проект “Сильна Європа в небезпечному світі”, де за красивими словами крився замах на той суверенітет, яким поки що володіють держави-члени ЄС.

Українцям не варто очікувати, що після відходу Штайнмайєра німецька дипломатія стане більш прихильною до наших національних інтересів. Тим паче, після майбутніх виборів до Бундестагу імовірним є формування виключно лівої коаліції за участі СДПН, “Лівих” та “Зелених”. З цих політсил лише “Зелені” мають антимосковську налаштованість; соціал-демократи і, особливо, “Ліві” відзначаються ставкою на приязні стосунки з Кремлем. Але факт відходу Штайнмаєра несе принаймні моральну сатисфакцію. Отож, читаючи тексти типу тих, які наштампувала “Deutsche Welle”, просто хочеться сказати: нехай іде швидше, навіть не прощаючись.