Чимало українців, які розплющили очі на реалії Євросоюзу, бачать корінь небезпеки для європейських народів у “ісламізації”. Хвиля терактів, що прокотилася нещодавно європейськими містами, підсилює переконання у правильності таких висновків. Але фокусуванн
Нещодавній напад поліції на парафіян церкви св. Рити лишився майже непоміченим українськими ЗМІ. А даремно, бо ця подія дуже знакова для розуміння того, що сьогодні відбувається у Франції і Західній Європі загалом.
Чимало українців, які розплющили очі на реалії Євросоюзу (передусім його “старих” членів), бачать корінь небезпеки для європейських народів у “ісламізації”. Хвиля терактів, що прокотилася нещодавно європейськими містами, підсилює переконання у правильності таких висновків. Але фокусування уваги виключно на “ісламізації” — це майже те ж саме, що зосередженість на нежиті за умов, коли людина хвора на тяжку форму грипу.
Корінь проблем “старої Європи” не в ісламі, а в тому, що європейськими народами правлять антиєвропейські політичні еліти. Причому прикметник “антиєвропейські” — це не данина пафосу, а реалістична констатація факту.
У випадку Франції та ряду інших європейських країн ми маємо справу з безпрецедентною політикою національного суїциду, коли цілеспрямовано нищиться будь-що корінне: від релігії (в тому числі в секуляризованій формі культурних звичаїв) до біологічних підстав існування націй (агресивна побудова мультирасового суспільства). Аби не ускладнювати текст, уникнемо спокуси схематично змалювати ідейно-світоглядні витоки такої політики. Обмежимося лише твердженням, що самою антиєвропейською налаштованістю справа не вичерпується. З тієї самої світоглядної матриці, на яку спирається політика національного суїциду, виростає радикально антитрадиційна і антиприродна налаштованість. Інакшими словами, справа не обмежується нищенням конкретних європейських народів чи європейськості загалом, а сягає кардинальної перебудови людського життя коштом нищення базових норм, цінностей, інститутів, які мають універсальний, загальнолюдський характер.
Для ліво-ліберальних політичних еліт мігранти-мусульмани (як і мігранти-неєвропейці в цілому) — це лиш інструмент нищення того, що лишилося від Європи. Іслам використовується цими елітами для того, аби ще більше витіснити християнство з суспільної сфери. Робиться це шляхом апеляції до толерантності, мультикультурності і забезпечення прав меншин: не можна на громадському рівні святкувати Різдво, бо це ображає мусульманську меншину, не можна використовувати у публічних місцях християнську символіку, бо це ображає мусульманську меншину, і т.д., і т.п. В суті речей ставлення ліво-ліберальних еліт до ісламу мало чим краще за ставлення до християнства. Просто ісламський фактор поки що лишається вигідним в контексті боротьби з живим християнством і християнською спадщиною Європи.
Найцікавіше, що навіть випадки “ісламського тероризму” та ж французька влада використовує для боротьби з силами, котрі хочуть, аби Франція лишилася французькою, а Європа — європейською. Так, після одного з нещодавніх терактів стався курйоз: поліція показово арештувала групу націоналістів, які проводили мирну вуличну акцію. Дуже промовистою були дії французької влади після того, як у березні 2012 року “тулузький стрілець” Мохамед Мера застрелив декількох осіб. Цей інцидент був використаний соціалістичною владою для того, аби посилити тиск проти релігії. Під час прес-конференції тодішнього міністра внутрішніх справ Франції Мануеля Вальса (з 2014 року — прем'єр-міністр) було заявлено, що поліція докладатиме більше зусиль для боротьби з “релігійним фанатизмом”. Під останнім малися на увазі не лише мусульмани-салафіти, але й консервативно налаштовані групи католиків. За кілька днів до прес-конференції різку секуляристську заяву зробив президент Франсуа Олланд.
Здавалось би, вчинені мігрантами теракти мали б змусити французьку владу нарешті розпочати боротьбу проти міграції і перейти до подолання її наслідків (наскільки це нині можливо). Але уряд і надалі будує “мультикультурне” суспільство, приймає вихідців із Азії та Африки і використовує тему терактів в цілях, зовсім протилежних збереженню Франції.
Теракти вигідні сучасній французькій владі, бо допомагають їй посилити наступ проти релігії (передусім проти християнства) і сприяють утвердженню ліберально-секуляристських цінностей. Окрім того, не варто забувати, що теракти є вигідними з технічної точки зору, адже створюють сприятливе тло для зміцнення поліцейського контролю за суспільством. Те, що нахабне вторгнення поліції до католицького храму відбулося всього лиш за декілька днів після вбивства ісламістом священика Жака Амеля, як мінімум є дуже символічним, бо демонструє логіку дій французької влади.
Щоправда, в природі та історії часто буває так, що певні процеси є вагітними своєю протилежністю. Дія породжує протидію. Посилення однієї якості може обернутися миттєвим вибухом якості зовсім протилежної. Серед французів є чимало груп, орієнтир яких — “істинна Франція”, а не сучасна пародія. Це й прихильники класичних версій французького націоналізму, й представники руху ідентиторів, й консервативно налаштовані групи католиків включно з роялістами (знаково, що парафія св. Рити належала до традиціоналістичного католицького товариства). Урядовий тиск може не знищити, а лиш загартувати і посилити ці групи. З іншого боку, курс крайнього етатизму нинішньої влади, будучи помноженим на незадоволення з боку корінного населення і дестабілізуючий фактор мігрантів, може обернутися потужною кризою, в умовах якої можливі радикальні зміни. Так чи інакше, існують шанси на те, що французи отямляться раніше, ніж політика суїциду буде доведена до логічного завершення.
