Як позбутися українських «діжок з салом» та «гречки»?

Зменшення політично мотивованих бюджетних рішень, що звично пов’язані із ризиками політичної корупції та які за кордоном асоціюються із практикою роздачі «діжок із салом», вже давно стоїть на порядку денному й в Україні. Досі можна було спостерігати епізод

Явищеполітичної корупції тісно пов’язане з політикою «діжок із салом» (pork barrel),що у багатьох країнах асоціюється із підкупом виборців за кошти держбюджету, ав Україні має аналог – політтехнологія «гречки», якою щедро «посипають»виборчий округ для забезпечення лояльності виборців саме після обрання допарламенту народного депутата.

Важливопровести розмежування між видами політичної корупції, які прямо забороненізаконом, та тими, які формально легальні, проте суперечать логіці демократії.Наприклад, американські юристи К.Джибсон і Д.Роуворт розподіляють політичнукорупцію на два типи. Перший — безпосередньо протизаконний, зокрема, хабарі,підкуп, інші форми неправової винагороди тощо, та відхилення від «нормальної» політичної поведінки, що можезаконодавчо не заборонятися, але набувати різних форм патронажу таклієнтелізму, «купівлі» голосів, «діжок із салом» (окремі вітчизняні дослідникиназивають це явище «громадським коритом» або «гречкою», що, звичайно, маєнегативний контекст).

«Діжки з салом» за своєю суттю є розширеноюформою клієнтизму, певної залежності між політиком-патроном та його клієнтом,яким у випадку «діжок» стає електорат певного округу. «Діжки з салом» — проекти, які фінансуються здержбюджету за підтримки законодавців переважно на покращення інфраструктури чистворення робочих місць у «їх» округах, і подаються у якості політичної послугивиборцям. Це можуть бути різноманітні проекти будівництва, реконструкції,капітального ремонту мостів, доріг, шкіл ы тп.

Формально«діжки з салом» — законний спосіб бюджетних витрат, проте після глибшогоаналізу цього явища стає зрозуміло, що їх розподіл часто носить механістичнийхарактер виділення коштів на проекти, які формально відповідають пріоритетаммісцевого та регіонального розвитку, але можуть бути далеко не найважливішимичи не найгострішими на місцевому рівні. За даними цьогорічного червневого звітуРахункової палати за 2015 рік, у більшості регіонів продовжувалася практикарозпорошення коштів Державного фонду регіонального розвитку на фінансуваннязначної кількості низьковартісних робіт. З 763 об’єктів будівництва,реконструкції та капітального ремонту, що фінансувалися за рахунок коштів ДФРР,356 об’єктів (47%) передбачали фінансування в обсязі менше 1 млн грн, з них 18об’єктів – в обсязі менше 100 тис. грн.

Втой же час, об’єкти, які  могли би датиекономічний поштовх для розвитку території, створити нові робочі місця або жзменшити захворюваність та покращити умови проживання громадян, чомусь залишалисяпоза увагою народних обранців. Часто такі ситуації відбуваються за існуваннянеформальних домовленостей між міською владою та парламентарем, що можутьстосуватися проектів, які потребують значних коштів із держбюджету і не можутьбути завершенні протягом одного календарного року. Також подібною є ситуація ізоб’єктами за рахунок яких можуть отримувати комерційну вигоду місцеві олігархиабо підприємці, що є наближеними до мера. Як приклад, тут варто навести вжетипову проблему великих та малих, легальних та нелегальних сміттєзвалищ, які єджерелом значних тіньових фінансових потоків на місцевому рівні. І резонанснийвипадок львівського сміттєзвалища, є лише одним із прикладів тримання вирішенняпитання у «місцевому морозильнику» протягом десятиліть. А скільки подібних прикладівпо Україні?

«Сало» не завжди має безпосередньогрошове вираження. Один філіппінськийконгресмен намагався перенести будівництво нового шосе на строки «післявиборів» — тоді б його потенційних виборців не виселяли з територій,запланованих під хайвей.

В Україні прикладів«діжок із салом», які мають фінансовуабо нефінансову природу, безліч. Наприклад, народний депутат може роками непомічати проблему, тобто не звертатися із депутатськими запитами, зверненнями, не використовувати інші законніінструменти впливу на вирішення проблеми, попри очевидність її існування танеможливість вирішити на місцевому рівні чи небажання місцевої влади діятивідповідним чином. До типового переліку таких нефінансових проблем, які водночас дуже дорого обходяться місцевійгромаді, можна віднести самозахоплення берегових смуг та обмеження доступугромадян до водойм, незаконні вирубки лісу, намив піску, незаконнупідприємницьку діяльність, самочинні забудови, розміщення МАФів (малихархітектурних форм) або ТС (тимчасових споруд) без жодних дозволів або ізфіктивними документами, ухиляння забудовниками від сплати пайових внесків нарозвиток інфраструктури населеного пункту, ігнорування стихійних сміттєзвалищтощо. Нефінансова форма проблеми лише означає, що її вирішення не потребуєзначних капіталовкладень, однак її наслідками може бути погіршення умов життягромадян, негативний вплив на навколишнє природнє середовище чи фактичнепограбування місцевого бюджету через те, що за землю чи майно взагалі ненадходять кошти.

Фінансові за суттю проблемипотребують значних капіталовкладень.Звично, необхідні капіталовкладення не можуть бути виділенні з місцевогобюджету через відсутність необхідних коштів. Часто про вирішення таких проблем,за дивним збігом обставин, починають говорити в кращому випадку за рік дочергових виборів. Напевно найбільш яскравим прикладом «діжки з салом» для киян є проект«метро на Троєщину» (будівництво лінії метро з правого берега Києва долівобережних житлових масивів Троєщина та Райдужний). У 1993 році планувалося,що Подільський мостовий перехід побудують за 9 років. Коли Київським міськимголовою був О.Омельченко, а саме у 2003 році, розпочали будівництвоПодільсько-Воскресенського мосту, що триває досі. Протягом 13 років кожен змерів чи кандидатів на цю посаду, вважав за потрібне пообіцяти вирішити цепитання. Згідно з планами мера Л.Черновецького, новенькі потяги метрополітенумали перевозити киян з правого на лівий берег вже з 2011 року.  У 2013-му тодішній голова КМДА О.Попов тапосадові особи його адміністрації запевняли, що гілка метро на Троєщину може бути «запущена» у 2016 році, максимум у 2018-му, якщобудувати по одній станції і одному перегону за рік. У 2014 році нинішніймер В.Кличко заявив, що «метро на Троєщину заплановано і, якщо буде фінансування, запівтора-два, максимум за три роки, його можна буде запустити». Існує навітьтакий жарт, який приписують екс-прем’єр-міністру Азарову, ніби він радивтодішньому голові КМДА Попову: «Убудь-якій незрозумілій ситуації починай будувати метро на Троєщину».На місцевому рівні варіаціїна тему: «Метро на Троєщину» можуть бути найрізноманітнішими, але від цього незмінюється суть.

5,1 мільярдів доларів витрат на «сало» у США

Політичногозначення у США термін «діжки із салом», за даними Oxford English Dictionary,набув у 1870-х роках. Перший зафіксований випадок роздачі «сала» у США – 1790рік, перший Конгрес виділив 1500 доларів на добудову маяку у Массачусетсі запідтримки президента Джорджа Вашингтона та депутата від штату Джоржда Тетчера. Ужев наступному Конгресі такі практики жорстко критикували. Тодішній представникПівденної Кароліни Г’ю Вільямсон вказував, щопарламент не має права «надавати переваги одній частині Союзу (США) черезутиски інших». Пізніше президенти США також вже не схвалювали такіпрактики, зокрема у 1817 році президент Джеймс Медісон ветував законопроект,яким мали бути виділені кошти на прокладення окремих доріг. На його думку, цесуперечило ідеї «загального добробуту».

Американськамоніторингова група Citizens AgainstGovernment Waste - CAGW(«Громадяни проти державних розтрат») представляєінтереси понад одного мільйону членів і прихильників з усієї країни, з 1984року вона відстежує непрозорі та нераціональні державні витрати. Місія CAGWполягає у ліквідації розтрат, безгосподарності та неефективності федерального уряду. «Випадки прямого підкупу не дужепоширені. Проте «діжки з салом» — форма корупції, за якої гроші платниківподатків роздаються на основі політичного фаворитизму». Активісти підкреслюють,що подібна форма корупції діє завдяки браку прозорості та тиску лобістів, які захищаютьінтереси певних груп.

Citizens Against Government Waste регулярно відстежують такі витрати та щорічнопублікують  «Свинячу книгу Конгресу» (Congressional Pig Book).За 2016 фінансовий рік активісти нарахували у США  5,1мільярдів доларів витрат на «сало».

Тепервиборці можуть самостійно, протягом всієї каденції парламентаря, впливати напріоритети його діяльності, оцінювати та попереджати ризики політичноїкорупції. Нещодавно розроблена методика аналітичним центром Фундація«Відкрите суспільство»,  вже пройшла апробацію у декількох виборчихокругах, пропонує 5 простих кроків,починаючи з того, що громадськість сама формує порядок денний та визначаєнайбільш пріоритетні проблеми, які повинен вирішити депутат від виборчогоокругу.

1.     Формування«суспільного порядку  денного». Проблематикавиборчого округу.

2.     Оцінкапорядку денного депутата (передвиборча програма та звіти про діяльність).

3.     Оцінка  готовності депутата до публічних консультаційщодо включення проблем суспільного порядку денного до його порядку денного .

4.     Оцінкавнеску народного депутата у вирішення проблеми виборців виборчого округу.

5.     Оцінкаризиків політичної корупції.

Длятого аби впливати на порядок денний народного депутата на рівні виборчого округу,громадянам, які проживають на його території потрібно об’єднатися  та спільно визначити «суспільний порядокденний» (ТОП-10 проблем та об’єктів), які потребують уваги парламентаря.Інструментом для координації місцевих ініціатив та їх публічного артикулюванняє громадське партнерство «Порядокденний народних депутатів України без ризиків політичної корупції».Приєднатисядо партнерства, отримати експертну таметодичну підтримку розробки «суспільного порядку денного» для виборчого округуможнавже зараз.