Податку на нерухомість як точка диференціації політиків

Виконання зобов’язань в сфері фіскальної децентралізації згідно тексту Коаліційної угоди має бути завершено в 1 кварталі 2015 року тобто вже незабаром. Однак досі є принаймні дві важливі перепони на шляху фіскальної децентралізації та підвищення відповідал

Фіскальна децентралізація дала можливість на місцевому рівні збільшити та регулювати  надходження місцевих бюджетів за рахунок  місцевихподатків. Джерелом, який мав би розширити базу оподаткування тагенерувати  доходи, мав би  стати податкуна майно. До його складу увійшли податку на нерухоме майно, відмінне від земельноїділянки, плата за землю та транспортнийподаток.

Податокна нерухомість увійшов до переліку місцевих податків та булорозширено його податкову базу (зокрема включено до оподаткування і комерційнунерухомість). Однак чомусь трактування зобов’язання реформувати податок на нерухомість у відповідності доєвропейської практики виявилося дуже оригінальним. Політики вирішили прив’язатиоподаткування нерухомості до мінімальної зарплати по Україні, а не до оціночноївартості нерухомого майна.

Саме за рахунок належного оподаткування нерухомості (житлової та нежитлової) та землі, на якій вонарозташована, можна було б знайти можливості для значного збільшення надходженьмісцевих бюджетів. Однак прийнятті місцеві бюджети столиці та ряду обласнихцентрів на 2015 рік показують, що навряд чи таке збільшення відбудеться дотидоки не вдасться подолати  маніпуляціями із  майном і землею місцевих громад.Саме земля та майно є чи не найбільшимиджерелом корупції на місцевому рівні.Цінаманіпуляцій – мільярди, які не надходять до місцевих бюджетів. Ставки податківта нормативно-грошову оцінку землі встановлює місцева рада. І саме намісцях зараз не поспішають приймати рішення щодо наведенняладу із цим важливим ресурсом.  Причинитакого небажання цілком  банальні.Тіньові прибутки на  місцевому рівні відвикористання землі та майна часто є предметомкорупційного інтересу політичних сил незалежно від політичного забарвлення.Не поспішають на місцях наступати «на горло» старій відомій пісні про «дерибан»місцевих ресурсів.

Досі можна отриматиземлю рішенням місцевої ради, нею користуватися роками, але не укладатидоговору оренди, а часто навіть і здійснювати будівництво на земельній ділянціпо факту завершення договору оренди. Іншим джерелом втрат місцевих бюджетів є заниженанормативно-грошова оцінка землі, яка навіть по факту перегляду, не вводитьсядепутатами в дію. Зокрема, в столиці маємо таку ситуацію. І не тільки.  

Подібною є ситуація із пайовимивнесками забудовників у розвиток інфраструктури населеного пункту. Об’єктибудівництва здаються, а кошти до бюджетів не надходять, а якщо і находять, тошляхом різноманітних  маніпуляційзараховуються до місцевих бюджетів у не грошовій формі.

Про причини браку бажання знайти кошти із оподаткування  комерційноїнерухомості на місцевому рівні – годі й говорити. Часто ії власники абопов’язані особи є депутатами місцевих рад і мають безпосередній вплив нарішення міського голови. Тож, як і з землею, без «революції» у підходах наврядчи найближчим часом можна буде побачити суттєвий прогрес у питанні збільшення надходженнякоштів від оподаткування комерційної нерухомості (а це часто є доситьзапитуванні орендарями торгівельно-розважальні та бізнес центри). 

Безперечно, щоставлення до податку на нерухомість вже на найближчих місцевих виборах стане однією із важливих точок диференціації політичних сил. Чи готові політики у парламенті виконати взяті зобовязання щодо зміни порядку сплати податку на нерухомість відповідно до європейської практики?