Парламентські процедури на службі в узурпаторів?

Чому виконавча влада та депутати так бояться залучати громадян до формування порядку денного органів влади і ненасильницького контролю за владою?

       Минуло трохи більше року, як українськийпарламент під контролем Януковича приймав «диктаторські» закони.  Наслідки тих подій досить сумні, а деякіучасники тих подій сьогодні або втекли, або  тихцем намагаються не згадувати цього дня.

        Проте, ця історія нічого невчить сьогоднішні можновладців, які рік тому на увесь світ ганьбили учасниківголосування 16 січня. Процедури, за якими працює парламент, схоже,  нічим невідрізняються від роботи ВР часів диктатора Януковича. Ми далі продовжуємоспостерігати внесення у порядок денний законопроектів з голосу, голосуваннянормативних актів без обговорення, і повне ігнорування процедур та Регламентнихнорм, які зрештою призводять до конфліктів у парламентській залі, низькоїякості законів і, як наслідок, гальмування таких необхідних Україні реформ . Аленайогидніше, що це все продовжується після того, як ми пройшли Революцію Гідності і за нашу свободу загинулисотні громадян.

Для прикладу, протягомроку активістами і експертами було розроблено і обговорено законопроект «Проправо громадян ініціювати нормативно-правових актів органами влади та місцевогосамоврядування». Цей законопроект передбачає право громадян, через створенняпетиції, ініціювати розгляд питань і проблем, які, на думку ініціаторівпетиції, мають бути розглянуті владою. Таке нововведення виходило з вимогМайдану, ліквідовувало монополію політиків і олігархів на нормотворення вУкраїні і давало можливість громадянам бути почутими без протестів і «майданів». 26 грудня 2014 року цей законопроект бувпотворно зареєстрований у ВР за номером 1642.

Тривалий час депутати непоспішали розглядати ініціативу громадськості. Аж поки 3 березня у ВР не з’явився президентський проект Закону №2299 «Провнесення змін до Закону України «Про звернення громадян» у якому поняттяпетиції є доволі звужене і прирівняне до рудименту радянської епохи -колективного звернення. У президентському законопроекті відсутні визначеннятерміну – петиція, а також не встановлено чітких процедур створення, підписанняі виконання петиції, відповідальності посадових осіб за порушення цього Закону.У такому вигляді, петиція перетвориться у профанацію дуже ефективного елементупрямої демократії, який успішно використовується у демократичних країнах, такихяк США та Великобританія. 

Законотворці не забули згадатиі про розробку громадськості. Але згадали для того, щоб її відхилити, бо зависновком профільного комітету, який розглядав законопроект 8 квітня значиться,що цитую: «…питання реалізаціїправ громадян брати участь у здійсненні безпосереднього народовладдя,передбаченого Конституцією України, шляхом подання електронної петиції пропонується врегулювати законопроектами №№2299 та 2299-1».Крім рішення Комітету, в той же день, депутати внесли ще й депутатський проектПостанови ВР про відхилення законопроекту «Про право громадян ініціюватинормативно-правових актів органами влади та місцевого самоврядування»,ігноруючи таким чином і ст. 5 Конституції України і регламент ВР і, що найважливіше, право громадян здійснювати владубезпосередньо.

Чому виконавча влада тадепутати так бояться залучати громадян до формування порядку денного органіввлади і ненасильницького контролю за владою? Адже саме запровадження петиції вукраїнське законодавство дасть можливість зробити дії влади відповідальними,відновить довіру до влади, подолає безкарність чиновників і змінить мотиваціюпосадовців. Це те, за що ми усі боролися під час Революції гідності на Майдані!

Сьогодні в Українівідбувається саміт Україна – ЄС на якій представники української владинамагаються отримати від європейських посадовців «сигнал» про ліквідацію віз ічленство України в ЄС.  Але я впевнений,що поки українські можновладці не перестануть боятися своїх громадян і почнутьвиконувати законодавчі процедури, то Європа нам не допоможе!