Питання, які ухвали можуть бути оскаржені в апеляційному порядку, а які – ні, завжди було достатньо дискусійним в зв’язку з нечітким нормативним закріпленням.
Питання, які ухвали можуть бути оскаржені в апеляційному порядку, а які – ні, завжди було достатньо дискусійним в зв’язку з нечітким нормативним закріпленням. Тому і єдність судової практики в даному питанні не завжди була забезпечена.
Нові процесуальні кодекси мали вирішити зазначену проблему.
Так, у статті 254 Господарський процесуальний кодекс України (далі – ГПК України) закріплено загальне універсальне правило, що ухвали суду першої інстанції оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 255 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.
Отже, за логікою вказаною статті, перелік ухвал, які підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду, є вичерпним та наведений у статті 255 ГПК України. Будь-яка інша ухвала, яка прямо не передбачена у статті 255 ГПК України, не може бути оскаржена.
Незважаючи на те, що наведений алгоритм, на перший погляд, дозволяє безпомилково визначити, які ухвали оскаржуються, а які – ні, піврічний досвід застосування нових процесуальних кодексів продемонстрував, що формула спрацьовує не в усіх випадках.
Нову хвилю професійного обговорення викликала постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 18/1544-10. Підставою для розгляду справи Великою Палатою стала виключна правова проблема, яка полягає у конфлікті приписів норм ГПК України щодо можливості оскарження ухвал про відмову у вчиненні зміни способу виконання рішення.
Справа в тому, що вказана ухвала не входить до переліку ст. 255 ГПК України, а тому відповідно до позиції суду апеляційної інстанції не може бути оскаржена.
В той же час, згідно з частиною сьомою статті 331 ГПК України про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена.
За результатом розгляду касаційної скарги Велика Палата з посиланням на Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012 дійшла до наступних висновків, важливих для подальшої практики:
- конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи в касаційному порядку, яке має бути реалізоване, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження;
- стаття 255 ГПК України не містить прямої заборони на оскарження ухвали про відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій щодо встановлення чи зміни способу та порядку виконання судового рішення;
- відсутність у переліку частини першої статті 255 ГПК України ухвали про відмову у зміні способу виконання рішення, не позбавляє особу визначеного частиною сьомою статті 331 ГПК України права оскаржити в апеляційному порядку відповідну ухвалу суду першої інстанції.
Отже, за висновком суду касаційної інстанції ухвали, які не включені до переліку статті 255 ГПК України, все ж таки можуть бути оскаржені.
Однак в якому випадку?
Якщо вважати, що оскаржені можуть бути ухвали, які не закріплені у ст. 255 ГПК України, однак оскарження яких передбачено іншими нормами процесуального кодексу, то до переліку можна додати наступні:
- ухвала про відмову у скасуванні зустрічного забезпечення (ст. 142 ГПК України);
- ухвала про відмову у відстроченні чи розстроченні судового рішення (ст. 331 ГПК України);
- ухвала про відмову у зміні способу та порядку виконання рішення (ст. 331 ГПК України);
- ухвала про видачу чи відмову у видачі дубліката виконавчого документа (п. 18.4. ч. 1 Перехідних положень ГПК України).
Однак розширене тлумачення вказаної постанови може призвести до чергової хвилі масового оскарження всіх ухвал і, як наслідок, існування різної судової практики. Будемо слідкувати за останніми тенденціями судової практики.
