Що робити якщо апеляційна скарга на рішення суду, подана в строк, встановлений процесуальним кодексом, але суд І інстанції виніс наказ про примусове виконання рішення?
З’ясуємо підстави виникнення такої ситуації на прикладі господарського процесу.
Частиною 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України (надалі також – «ГПК України»), строк для оскарження рішення становить двадцять днів з дня проголошення рішення (абз.1 ч.1 ст. 256 ГПК України) та, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, з дня складення повного судового рішення (абз.2 ч.1 ст. 256 ГПК України).
У разі якщо апеляційна скарга не подана відповідно до встановленого ч. 1 ст. 256 ГПК України строку, останній вважається пропущеним.
Натомість, ч. 2 ст. 256 ГПК України, надає право учаснику справи поновити строк на апеляційне оскарження у разі якщо повне рішення суду не були вручені у день його проголошення і надає двадцять днів на оскарження з дня вручення йому повного рішення суду, але за умови, що учасник справи подасть клопотання про поновлення строків у зв’язку із врученням рішенням не в день його проголошення, а пізніше.
При цьому, необхідно враховувати, що відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є:
1) день вручення судового рішення під розписку;
2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;
3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;
4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;
5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Отже, у разі подачі апеляційної скарги в строк, визначений ч. 2 ст. 256 ГПК України, право на оскарження рішення поновлюється і суд апеляційної інстанції відкриває провадження у разі відсутності підстав для залишення апеляційної скарги без руху чи відмови у відкритті провадження.
Проте, поновлення строку та відкриття апеляційного провадження ще не дає підстав вважати, що рішення на яке подана апеляційна скарга, ще не набрало законної сили, а виконавчий документ не надісланий до стягувача.
Відповідно до ч. 1 ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суд І інстанції видає виконавчий документ протягом п’яти днів після набрання судовим рішенням законної сили. Він вноситься до Єдиного державного реєстру виконавчих документів, а його копія (текст), що містить інформацію про веб-адресу такого документа у Єдиному державному реєстрі виконавчих документів, надсилається стягувачу на його офіційну електронну адресу, або, у разі її відсутності, рекомендованим чи цінним листом (ч. 4 ст. 327 ГПК України).
Отже, з метою не допущення, набрання рішенням законної сили, апеляційна скарга має бути подана в строк, встановлений ч. 1 ст. 256 ГПК України, інакше – виконавчий документ може бути видано та надіслано стягувачу, який, в свою чергу, має право звернутись з виконавчим документом до державної виконавчої служби чи приватного виконавця.
У разі, якщо виконавчий документ все ж таки виданий судом І інстанції, у боржника є два варіанти вирішення ситуації, і обидва, на жаль, довготривалі.
Перший із варіантів – визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
Відповідно до ст. 328 ГПК України, визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню можливо з наступним підстав:
1. виконавчий документ видано помилково;
2. обов’язок боржника відсутній повністю чи частково у зв’язку з його припиненням;
3. боржник добровільно виконав обов’язок;
4. з інших причин.
Враховуючи, що виконавчий документ, виданий відповідно до положень ст. 241 ГПК України, то вважати, що він виданий помилково підстав не має.
Про припинення обов’язку у боржника чи виконання обов’язку мова йти не може, враховуючи наявність відкритого апеляційного провадження.
В такому випадку залишається «інша причина».
Іншою причиною є поновлення строків на апеляційне оскарження та відкриття провадження у справі.
Проте, звертаємо увагу, що внаслідок надіслання матеріалів справи до суду апеляційної інстанції, відповідно до практики судів І інстанції, останні відкладають вирішення питання про прийняття до розгляду заяви про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, у зв’язку з тим, що матеріали справи відсутні у суді І інстанції, а суд не вправі вчиняти процесуальні дії без матеріалів справи. В такому випадку суд відкладає вирішення питання про прийняття заяви до розгляду до повернення матеріалів справи у суд І інстнації.
Тому, право на подачу заяви до суду І інстанції про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню передбачено законодавством, проте визнати його таким в найкоротші строки процесуально неможливо.
Другий варіант – зупинення виконавчого провадження.
Звертаємо увагу, що мова йде саме про зупинення виконавчого провадження, а не зупинення дії виконавчого документа.
В останньому випадку суди відмовляють у задоволенні такого клопотання так як нормами ГПК України не передбачено такої процесуальної дії як зупинення дії виконавчого документа.
Процедура, зупинення виконавчого провадження у разі поновлення судом строку подання апеляційної скарги або прийняття такої апеляційної скарги до розгляду визначена ст. 38 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до неї, виконавче провадження зупиняється виконавцем у разі поновлення судом строку подання апеляційної скарги на рішення, за яким видано виконавчий документ, або прийняття такої апеляційної скарги до розгляду (крім виконавчих документів, що підлягають негайному виконанню).
Про зупинення виконавчого провадження виконавець виносить постанову не пізніше наступного робочого дня з дня отримання судового рішення.
При цьому, необхідно враховувати, що Закон України «Про виконавче провадження», не регламентує порядок повідомлення виконавця про прийняття до розгляду апеляційної скарги на рішення суду, яке перебуває на виконанні.
Виконавець, отримавши заяву від боржника, може відмовити у зупиненні провадження у зв’язку із неналежним повідомленням його про наявність ухвали про поновлення строків на апеляційне оскарження та відкриття провадження у справі.
В такому випадку, звертаємо увагу на наявність судової практики, а саме Постанови Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 754/4727/16-ц, з приводу процедури повідомлення виконавця:
«(…)Права і обов'язки сторін та інших учасників виконавчого провадження визначені статтею 19 Закону України «Про виконавче провадження» і суд не вправі покладати на сторону виконавчого провадження додаткові обов'язки, зокрема, з приводу надання належним чином завіреної копії судового рішення про прийняття апеляційної скарги до розгляду.
Проте, виконавець має змогу самостійно встановити достовірність цього повідомлення, зокрема, з інформації, яка міститься в Єдиному державному реєстрі судових рішень, який згідно з частиною другою статті 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» є автоматизованою системою збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень (…)
Вказане рішення може бути застосоване і до господарського процесу, адже процедура зупинення виконавчого провадження, визначена ст. 38 Закону України «Про виконавче провадження», поширюється на будь-яку юрисдикцію.
Отже, зупинення виконавчого провадження є більш дієвим способом захисту прав боржника в частині недопущення виконання рішення суду, яке оскаржується в апеляції, проте цей спосіб, у разі відмови виконавця зупинити провадження, є ще необґрунтовано довшим, який в результаті може втратити свій зміст.
Резюмуючи вказане вище, варто зазначити, що має місце правова колізія, коли і суд І інстанції має підстави для визнання рішення таким, що набрало законної сили (ч. 1 ст. 256 ГПК України), і заявник має право на поновлення строків апеляційного оскарження та відкриття апеляційного провадження відповідно до ч. 2 ст. 256 ГПК України.
В свою чергу, поновлення строку на апеляційне провадження, на підставі положень ч. 2 ст. 256 ГПК України, не лишає учасника справи ризиків набрання рішенням суду І інстанції законної сили.
Звичайно, законодавством України передбачені процедури, що дозволяють зупинити виконання рішення суду І інстанції, проте вони є довготривалими, внаслідок чого нерезультативними.
У зв’язку з чим, необхідно бути уважним и не зловживати строками подачі апеляційної скарги, щоб не мати головного болю із виконавчим документом та на примусовим виконанням рішення.
