5 лютого народні депутати підтримали законопроект Княжицького про заборону російських фільмів. Його повна назва – «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту інформаційного телерадіопростору України». Як виявилось, захистити інформаційний про
5 лютого народні депутати підтримали законопроект Княжицького про заборону російських фільмів. Його повна назва – «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту інформаційного телерадіопростору України». Як виявилось, захистити інформаційний простір просто – достатньо лише заборонити російські фільми. А як же свобода слова?
Відверто кажучи, текст законопроекту до першого читання був приречений – навіть якби його проголосували в парламенті, він навряд чи б працював – такими неузгодженими та нечіткими, подекуди безглуздими були його формулювання. Наприклад, за проектом забороні підлягали фільми, в яких «принаймні одним із головних героїв фільму або персонажів другого плану є особа, яка вчинила злочин або має намір його вчинити». Хіба не безглуздо? На екрані залишилися б одні мультики, та й то не всі.
Однак після прийняття проекту за основу до другого читання його істотно вдосконалили. Додали визначення держави-агресора, детально визначили критерії, за якими мали б забороняти фільми, чітко сформулювали санкції за розповсюдження заборонених фільмів. Зникло безглузде положення про особу, що має намір вчинити злочин. Натомість з’явилось нове – про заборону фільмів, «позитивними героями яких є співробітники (у тому числі колишні або позаштатні) органів держави-агресора, радянських органів безпеки». Уже краще, так?
Але цього народним депутатам виявилось замало. На хвилі обурення російською агресією, спекулюючи на темі війни, Радикальній партії (тобто Олегу Ляшку) вдалося протягнули поправку, за якою забороні на розповсюдження в Україні підлягають усі фільми, вироблені в РФ. І нічого, що така заборона відверто тхне цензурою. Тією самою, якої ми так боїмося в РФ.
Конституція України визначає, що кожен має право вільно збирати та поширювати інформацію. З уточненням, що таке право може бути обмежено в інтересах національної безпеки. Іншими словами, заборона російських фільмів в Україні є конституційною.
Такі Радикальні дії парламенту, очевидно, мала б виправдати війна. Ще у 1919 році Верховний Суд США ствердив: «Коли держава перебуває в стані війни, багато які висловлювання, цілком припустимі за мирних часів, можуть завдати такої шкоди її воєнним зусиллям, що дозволити їх під час бойових дій неможливо, і жоден суд не визнає їх захищеними будь-яким конституційним правом» (”Schenck v. U.S”, United States Reports, vol. 249, p. 48).
Чи шкодять сьогодні російські фільми воєнним зусиллям України? Навряд. Інша справа, що вони з біса добре нашкодили за мирних часів. Інакше як тоді пояснити те, що антиукраїнські настрої були підтримані жителями Сходу? За таких умов потрібно не забороняти чуже, а створювати своє. Певна, що якби українські канали цілодобово транслювали замість російських серіалів українські фільми, глядачів менше б не стало. Тільки от цілодобово транслювати поки нема чого.
Закон почне діяти вже через два місяці. А це означає, що каналам доведеться шукати, чим заповнювати свої ефіри. Невже з українських екранів зникнуть низьковартісні, позбавлені будь-якої мистецької цінності російські серіали?
Врешті-решт, у боротьбі патріотизму зі свободою перемагає цензура. Хай навіть з патріотичним обличчям.
