Дефолт: що не так з держбюджетом і боргами України

Останнім часом загострилась дискусія щодо економічного стану України. Це викликало гарячі дискусії серед політиків та експертів.

Зокрема - заяви Ігоря Коломойського щодо доцільності оголошення технічного дефолту. То спробуємо розібратись, що ж воно таке і звідки "ноги ростуть".

Бюджет - доходи і витрати

Кожна порядна домогосподарка знає - щоб завжди був порядок з домашніми фінансами, має бути чітка система планування доходів і витрат, а кожна копійка має підлягати ретельному обліку. І коли одного місяця виявились перевитрати, наступного потрібно обмежити, приміром, шопінг. Доходи та видатки мають бути збалансованими.

Те саме стосується і державних фінансів. Вся проблема в тому, що тут вже може бути кілька “господинь” зі своїми особливими політичними захцянками (читай - президент, кабмін, парламент) одночасно. А бюджет - один на всіх. Збалансувати інтереси державних мужів, при цьому не обділивши народ, - це і є велике мистецтво управління державою.

На превеликий жаль, з таким мистецтвом в Україні якось не склалося. Видатки практично завжди перевищували доходи. За всю історію незалежності держави, фактично було лише два випадки, коли державний бюджет зводився збалансованим - 2000 і 2001 роки. Саме тоді Україна починала міцно зводитись на ноги. Та комусь це сильно мозолило очі. Є такі думки, комусь з найближчих сусідів, бо саме в той час починаються історії, що дискредитують керівництво та саму Україну: “касетний скандал” щодо Леоніда Кучми, "кольчужна" історія та інші, котрі згодом переросли в масштабні політичні турбулентності. Власне після цих подій український бюджет завжди був дефіцитним. Ба більше, дефіцит лише розростався і поглиблювався. Саме від того, в якому стані головний фінансовий документ країни, залежить надходження інвестицій, створення нових робочих місць, де допомога молодим сім'ям, забезпечення шкіл та медустанов.

На старт, увага... стій

За 28 років свого постколоніального існування ми замість стрімкого інноваційного розвитку опинились у затяжній суспільно-політичній кризі. Ті кілька коротких періодів відносної стабільності, від яких можна було перейти до зростання, у результаті перетворились на політичну гризню і чвари. Навіть зараз відчувається відсутність у суспільстві політкоректності та спроможностей (чи бажання) йти на політичні компроміси заради покращення поточного економічного стану та добробуту наступних поколінь.Стартові умови на початку 90-х були одними з найкращих не лише на теренах колишньої імперії, але і серед держав соцтабору. Пригадаймо, в якому становищі були Румунія, Болгарія. За рівнем доходу ВВП на душу населення за рейтингом Всесвітнього банку ми стояли значно вище навіть від поляків. А який був науковий потенціал! Просто колосальні можливості для інноваційного розвитку. У підсумку, де зараз Польща, а де - ми? Сьогодні сукупний ВВП Польщі - $520 млрд, а України лише - $120 млрд. Небо і земля!

 У чому причини?

Відсутність елітарних, аристократичних традицій, рівно як відсутність вітчизняного фінансового капіталу за стрімкої зміни суспільно-економічних відносин призвели до того, що на початку 90-х  вчорашні "роботяги" стали власниками досить значних статків. Але, залишаючись у душі "роботягами" з потягом до наживи за будь-яких умов, розграбовували державу наліво і направо. Так утворився олігархат. Саме це дало поштовх до небачених масштабів корупції. У тому числі - політичної. Внаслідок таких процесів, в державі сформувався двошаровий рівень управління - “сірі кардинали” олігархи та їхні маріонетки - публічні політики. Завдання останніх - формувати законодавчу базу для легалізації і примноження капіталу перших.

Коли первинною функцією власного збагачення є зведення свого особистого бюджету з величезним профіцитом і мова йде мільярди, тобі ніколи думати про пенсіонерів, житло для молоді, інноваційний розвиток, а тим паче - про моральні принципи чи національні інтереси.

Так, у країні сформувалось інституційне середовище, засоби масової інформації почуваються вільно, здійснюють діяльність політичні партії різного напрямку, проводяться демократичні вибори. Але кількість так і не переросла в якість.

Коломойський та Греція

Ігор Коломойський, заявляючи про доцільність допущення технічного дефолту по державному боргу України, порівнюючи ситуацію з Грецією, по суті має право так висловлюватись, якщо взяти до уваги те, про що говорилось вище. Але, якщо виходити з патріотичної ідентифікації та орієнтації на майбутнє держави, очевидно, що ні. Навіть якщо не брати до уваги заяви про відмову від співпраці з Міжнародним валютним фондом, в умовах заявленого та визнаного дефолту велика кількість людей опиниться за межею бідності, долар буде по п'ятдесят гривень і можна буде скупити фактично пів України за безцінь. Так, Греція  у 2015 році допустила дефолт перед МВФ. Але Греція, по перше,- країна-член Європейського Союзу, а по друге, у сфері обігу - євро. Вихід греків з ЄС та перехід на національну валюту драхму, призвели б до розвалу цієї спільноти. Саме для врегулювання такої боргової історії за сприяння європейських інституцій було емітовано цінних паперів на десятки мільярдів євро. Для нас причини грецької кризи  є також цікавими. А це - шалена політична корупція і політичний популізм, загравання з електоратом на рівні соціальних гарантій.

 Державні фінанси співають романси

Дійсно, ситуація з державними фінансами є надзвичайно непростою і потребує системного вирішення. Непростою вона є з тієї причини, що вже протягом майже двадцяти років державний бюджет зводиться з суттєвим дефіцитом, який з кожним роком лише зростає. За оцінками, дефіцит бюджету за 2019 рік становитиме 90 млрд грн. Щоб компенсувати необхідні ресурси, уряд має постійно вишукувати джерела запозичень, щоб віддавати борги, утворені в минулі періоди, особливо після Революції Гідності, коли, внаслідок окупації Криму та чистини східних областей, Україна опинилась перед загрозою технічного дефолту. На 2019-2020 приходиться пік виплат. За 2019 рік нам потрібно віддати кредиторам орієнтовно $16 млрд. І це проблема, адже нам ніхто не хоче давати в борг. Допомогти може МВФ, але, при оголошенні дефолту, про таку співпрацю можемо забути. А це фактично рівноцінно втраті незалежності з усіма паралельними наслідками.

Андріян Фітьо

політичний та економічний оглядач

Яна Ковальчук

редакторка журналів  РІА-Львів і SPAсе