Вмотивоване рішення суду або ігнорування судом доречних аргументів

Критерії вмотивованості судового рішення. Ігнорування судом доречних доказів та аргументів. Судова практика ВСУ та ЄСПЛ щодо обґрунтованості судового рішення.

Судовий розгляд будь-якого судового провадження закінчуєтьсяухваленням судового рішення іменем України.

В свою чергурішення  суду,  як  найважливіший  акт правосуддя,покликане забезпечити захист     гарантованих КонституцієюУкраїни прав  і свобод людини та здійснення проголошеного Основним ЗакономУкраїни принципу верховенства права.  У зв'язку з цим  суди повинні  неухильно  додержувати  вимог про законність іобґрунтованість рішення  у   цивільній   справі (ч. 2 Постанови пленумуВСУ від   18.12.2009  N 14 «Про судове рішення у цивільнійсправі»).

Рішення суду можеґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінкисудом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 ГПК наявнідокази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має длягосподарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відхиляючи будь-якідоводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суди повинні умотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведеніфактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до увагисудом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якоїприймається рішення, є порушенням вимог щодо рівності всіх учасників судовогопроцесу перед законом і судом (ч. 4 Постанови пленумуВГСУ від 23.03.2012 р. № 6 «Про судове рішення»).

Законним є рішення,ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з урахуванням юридичноїсили правового акта в ієрархії національного законодавства та з урахуваннямсудової практики Європейського суду з прав людини при дотриманні нормпроцесуального права.

Обґрунтованим є рішення,ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин вадміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені підчас судового розгляду справи (ч.4 Постанови пленумуВАСУ від 20.05.2013 р.  № 7 «Про судове рішення в адміністративнійсправі»).

ВАЖЛИВО: Таким чином, вимогизакону стосовно мотивування судового рішення є процесуальними, а їх реалізаціясуттєво впливає на дотримання права особи на справедливий суд.

У відповідності допункту 4 частини 3 статті 129 Конституції України основними засадамисудочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказіві у доведеності перед судом їх переконливості.

Отже, в процесуальномузаконодавстві передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнімпереконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всудовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

В свою чергу, відповіднодо ст. 17 ЗУ "Про виконання рішень і застосування практики Європейськогосуду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію прозахист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду зправ людини, як джерело права.

За змістом рішенняЄвропейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструватисторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливістьстороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судомапеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду зправ людини (справи "Серявін таінші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, щоігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням ст.6 Конвенції прозахист прав людини і основоположних свобод.

У своїх рішенняхЄвропейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певнусвободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняттядоказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язанийвиправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен протиФінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Також, за змістомрішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасиупроти Греції", національні суди повинні зазначати з достатньою ясністюпідстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороніможливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію.

Отже, ще однепризначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструватисторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороніможливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічнийконтроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі протиФінляндії» (Hirvisaari v.Finland),  № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічної позиції дотримується також Верховний суд України у своїй постанові від 20травня 2014 року у справі № 64/366-10(3-20гс14) та від 18 травня 2016року у справі № 922/51/15(3-194гс16).

(!!!) Важливими длярозуміння суті ст.6 Конвенції є вказівка ЄСПЛ про те, що хоча ця статтягарантує право на справедливий розгляд, вона не встановлює жодних правилстосовно допустимості доказів чи того, яким чином вони повинні бути оцінені, щонасамперед повинно регулюватися національним законодавством і національнимисудами.

Відповідно допрецедентного права Суду рішення судів і трибуналів повинні бути належним чиноммотивовані. Ступінь цього обов’язку може варіюватися залежно від характерурішення, що повинно бути визначено у світлі конкретних обставин справи. (див.рішення у справі «Гарсія Руїз протиІспанії»,№ 30544/96, від 09.12.1994р. ).

ВИСНОВОК:

• саме лише посилання судом нанорму права не може вважатися належною мотивацією рішення або висновку;
• завданням вмотивованого рішенняє продемонструвати сторонам, що вони були почуті;
• вмотивоване рішення дає стороніможливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією;
• ігнорування судом доречнихаргументів сторони є грубим порушенням статті 6 Конвенції та сталої судовоїпрактики як Верховного суду України так і ЄСПЛ.

P.s. на мійпогляд, вмотивованимі обґрунтованим судовим рішенням можливо назвати лише те, в якому правовийвисновок суду ґрунтується на аналізі взаємозв’язку між наведеною правовоюнормою та належними доказами наданими сторонами у справі.