Ухвала суду про забезпечення позову: момент набрання чинності

Чи потрібно реєструвати у відповідному державному реєстрі ухвалу суду про забезпечення позову? Момент набрання чинності ухвали щодо відповідної заборони? Ефективний спосіб реалізації ухвали суду про забезпечення позову.

18.01.2017 року Верховний суд України, розглядаючи справу № 6-2552цс16, фактично підтвердив«революційний крок» стосовно дії у часі та просторі ухвали суду прозабезпечення позову висловленій у Постанові ВСУ від 25.05.2016 року посправі № 6-605цс16 (№ в ЄДРСРУ 57933051).

Вказаний висновокнайвищої судової інстанції України щодо дійсності ухвали про забезпеченняпозову навітьякщо вона не зареєстрована у відповідному державному реєстрі можна використовувати для упередженнянезаконної реалізації майна чи вчинення будь – яких інших протиправних дій збоку не добросовісної сторони провадження.

Так, вирішуючи питанняпро усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначенихнорм матеріального права, судові палати у цивільних та господарських справахВерховного Суду України виходили з нижчевикладеного.

Зміст правочину не можесуперечити Цивільному кодексу України (далі – ЦК України), іншим актамцивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, йогоморальним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент йоговчинення цих вимог є підставою для визнання недійсності відповідного правочину(частина перша статті 203, частина перша статті 215 ЦК України).

Згідно із частинамидругою та третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо йогонедійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнаннятакого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочинупрямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особазаперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочинможе бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Загальним правовимнаслідком недійсності правочину (стаття 216 ЦК України) є реституція, яказастосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу занаявності відносин, які виникли у зв’язку із вчиненням особами нікчемногоправочину та внаслідок визнання його недійсним.

ВАЖЛИВО: При цьому правомоспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лишесторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонамиправочину, визначаючи їх статус як «заінтересовані особи» (статті 215, 216 ЦКУкраїни).

З огляду на зазначеніприписи, правила статей 15, 16 ЦК України, статей 1, 2-4, 14, 215 ЦПК Україникожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного правата інтересу, що загалом може розумітися як передумова длявиникнення або обов’язковий елемент конкретного суб’єктивного права, якможливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб’єктивного права та виражатися в тому, щоособа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутностіцивільних прав або майна в інших осіб.

Статтею 124 КонституціїУкраїни визначено принцип обов’язковості судових рішень, який з огляду наположення статей 14, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду прозабезпечення позову. При цьому відповідно до частини третьої статті 151 ЦПКУкраїни забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи,якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливимвиконання рішення суду.

(!!!) Отже, метоюзабезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа,заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливихнедобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне таефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте накористь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам уподальшому виконанні такого рішення.

З урахуваннямособливостей мети забезпечення позову заява про забезпечення позовурозглядається судом у день її надходження, копія ухвали про забезпечення позовунадсилається заявнику та заінтересованим особам негайно після її постановлення.Така ухвала суду виконується негайно в порядку, встановленому для виконаннясудових рішень. Крім того, навіть оскарження ухвали про забезпечення позову незупиняє її виконання та не перешкоджає подальшому розгляду справи (стаття 153ЦПК України).

Забезпечення позову посуті – це обмеження суб’єктивних прав, свобод та інтересів відповідача абопов’язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актівправосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеженнявстановлюються ухвалою суду, вони діють до заміни судом виду забезпеченняпозову або скасування заходів забезпечення позову (стаття 154 ЦПК України).Тому той факт, що встановлені ухвалою суду обмеження не були зареєстровані увідповідному державному реєстрі, ведення якого передбачено Законом України «Продержавну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», не може слугуватипідставою для висновку про відсутність таких обмежень і про те, що відповідачмає право вільно розпоряджатися нерухомим майном, якщо про встановлену судомзаборону відчужувати майно відповідачу було відомо.

У відповідності до ст. 41Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатисясвоєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхтоне може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власностіє непорушним.

Ст. 1 Протоколу № 1 до ЄвропейськоїКонвенції з прав людини встановлено, що кожна фізична або юридична особа маєправо мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєївласності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом ізагальними принципами міжнародного права.

При здійсненні судочинствасуди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від04.11.1950 №ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з правлюдини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень тазастосування практики Європейського суду з прав людини"). У відповідностідо приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розглядйого справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленимзаконом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено,має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навітьякщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційніповноваження.

При цьому Європейський судз прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко протиУкраїни" зазначив, що засібюридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня2003 року у справі "Дорани протиІрландії" Європейський суд з правлюдини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобіганняпорушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізмувідновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенніЄвропейського суду з прав людини у справі "ОСОБА_4 протиНідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулосявиконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якоїбудуть незворотними.

При вирішенні справи "Каіч та інші протиХорватії" (рішення від 17 липня 2008року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було бнеприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту алебез його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичнезастосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитимепринципу верховенства права.

Таким чином, ДержаваУкраїна несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засібзахисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновленняпорушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права маєбути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

На це вказується, зокрема,і у пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року№15-рп/2004 у справі №1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави йоговтілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокремаі судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Крім того, КонституційнийСуд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року№3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається такимлише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективнепоновлення в правах.

ВИСНОВОК: Той факт, що встановленіухвалою суду про забезпечення позову обмеження не були зареєстровані увідповідному державному реєстрі, ведення якого передбачено Законом України «Продержавну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», не може слугуватипідставою для висновку про відсутність таких обмежень і про те, що відповідач має право вільно розпоряджатися нерухомиммайном, якщопро встановлену судом заборону відчужувати майно відповідачу було відомо.

P.s. зурахуванням зазначеного та для упередження стороною процесу невиконання ухвалисуду про забезпечення позову, необхідно мати достеменні докази, що відповідачобізнаний про наявність такої ухвали навіть коли вона не зареєстрована увідповідному реєстрі.

Це можна зробити задопомогою пошти (замовний лист з повідомленням та описом вкладення), кур’єрноюдоставкою або врученням наручно з відміткою про прийняття, що в подальшому будеслугувати належним доказом обізнаності відповідача про наявність відповідногосудового акту, а отже можливістю оскарження його неправомірних дій.