Припинення права на частку у спільному майні: судова практика

23.11.2016 р. Верховний суд України розглядаючи справу № 6-1943цс16 в черговий раз підтвердив судову практику, що склалася відносно питання щодо припинення права на частку у спільному майні.

23.11.2016 р. Верховнийсуд України розглядаючи справу № 6-1943цс16 вчерговий раз підтвердив судову практику, що склалася відносно питання щодоприпинення права на частку у спільному майні.

Відповідно достатті  365  ЦК України  право особи на частку у спільному майніможе бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників,якщо:

1) частка є незначноюі не може бути виділена в натурі;

2) річ є неподільною;

3) спільне володіння ікористування майном є неможливим;

4) таке припинення незавдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

ВАЖЛИВО: Суд постановляє рішення проприпинення права особи на частку у спільному майні за умови попередньоговнесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.      

Аналіз положень статті365 ЦК України дає підстави для висновку, що право власності співвласника начастку в спільному майні може бути припинено за наявності будь-якої зпередбачених пунктами 1–3 частини першої цієї статті підстав, які єсамостійними, але за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкодиінтересам співвласника та членам його сім'ї.

Саме ця обставина євизначальною при вирішенні спорів про припинення права на частку у спільномумайні за вимогою інших співвласників.

Аналогічний правовийвисновок міститься й у постановах Верховного Суду України від 16.01.2012 року по справі № 6-81кс11 (№ вЄДРСРУ 21355285), від 15.05.2013 року по справі № 6-37цс13 (№ в ЄДРСРУ31701323) та від 02.07.2014 року по справі № 6-68цс14 (№ в ЄДРСРУ 39783878).

Водночас привизначенні судом розміру грошової компенсації, яка підлягає стягненню з однієїсторони на користь іншої, необхідно враховувати роз’яснення Пленуму ВерховногоСуду України, викладені в абз. 3 п. 6 постанови «Про практику застосуваннясудами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилийбудинок», відповідно до яких розмір такої грошової компенсаціївизначається за угодою сторін, а за відсутності такої угоди — судом за дійсноювартістю будинку (квартири) на час розгляду справи.

Під дійсною вартістюбудинку розуміється грошова сума, за яку він може бути проданий в даномунаселеному пункті  чи  місцевості. Для її визначення при необхідностіпризначається експертиза. (абз. 4 п. 6 постанови «Про практику застосуваннясудами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилийбудинок»).

Відповідно до ст. 1Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свободкожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто неможе бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і наумовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Рішенням Європейськогосуду з прав людини було встановлено порушення національними судами ст. 1 зазначеногопротоколу: суди за вимогою інших співвласників позбавили особу права власностіна належну їй частку квартири з порушенням правил щодо попередньоговнесення суми відшкодування вартості такої частки на депозит суду, неврахувавши, що встановлена ст. 365 ЦК України вимога про попереднє внесення надепозитний рахунок суду вартості частки в спільному майні в разі припиненняправа власності за вимогою інших співвласників є однією з основних умовухвалення рішення про позбавлення особи майна без її згоди

Так, Європейськийсуд  у п. 36 справи "АндрійРуденко проти України" (Заява N 35041/05, Страсбург, 21 грудня 2010 року) зауважує, той факт, що не має значеннячи було судом присуджено компенсацію за таку втрату (майна) для питання щодонаявності певного виду втручання.  Однак умови щодо компенсації єсуттєвими для оцінки  того,  чи  дотримав оскаржуваний західсправедливий баланс відповідно до ст. 1 Першого протоколу  (див., наприклад,  рішення   у   справі"Україна-Тюмень"  проти  України" (Ukraine-Tyumen v.Ukraine), N 22603/02, п. 57 від 22 листопада 2007 року).

Втручання у право  на  мирне  володіння майном є сумісним з вимогамист.  1 Першого протоколу, коли воно законне і не свавільне (див. рішення у справі  "Ятрідіспроти Греції"  (Iatridis v.  Greece)  [ВП],  N 31107/96,  п.  58, ECHR1999-II).  Зокрема,  друге речення  першого  пункту дозволяє позбавлення майна лише "на умовах, передбачених законом", адругий пункт визнає,  що держави  мають  право здійснювати  контроль  за користуванням майном шляхом введення в дію"законів" (див. згадане вище рішення у справі"Україна-Тюмень" проти України" п. 49).

ВИСНОВОК: З врахуванням закріплених в п. 6 ст. 3 ЦКУкраїни засад справедливості, добросовісності та розумності, що спонукають суддо врахування при вирішенні спору інтересів обох сторін, при розгляді справ, уяких заявляються вимоги одного зі співвласників про припинення його права начастку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошовоїкомпенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, суди маютьвстановити наступне:

– чи дійсно єнеможливим виділ належної позивачу частки в натурі або чи не допускається такийвиділ згідно із законом;

–  чикористуються спільним майном інші співвласники – відповідачі по справі;

– чи сплачуєтьсяіншими співвласниками, які володіють та користуються майном, матеріальнакомпенсація позивачу за таке володіння та користування відповідно до частинитретьої статті 358 ЦК України;

– чи спроможні іншіспіввласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними прававласності на спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар (Постанова ВСУ від 13.01.2016 року по справі №6-2925цс15).