Споживче кредитування: несправедливі умови кредитного договору

«Споживачі здебільшого знаходяться в нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти, купівельної спроможності» - Резолюція Генеральної асамблеї ООН.

Так, згідно зі ст. 215 ЦК України підставоюнедійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною(сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Зміст правочину не може суперечити цьомуКодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадамсуспільства; волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати йоговнутрішній волі (ч. ч. 1, 3 ст. 203 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України закредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець)зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та наумовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредитта сплатити проценти.

ВАЖЛИВО: Міжнародними актами, зокрема, РезолюцієюГенеральної асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи длязахисту інтересів споживачів» констатовано, що споживачі здебільшогознаходяться в нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти,купівельної спроможності та виходячи з важливості сприяння справедливому,рівноправному та усталеному економічному і соціальному розвитку, сформульованокерівні принципи для захисту інтересів споживачів, серед яких визначеносприяння у боротьбі зі шкідливою діловою практикою підприємств, яка негативновідбивається на споживачах.

Хартією захисту споживачів, ухваленою 25сесією консультативної асамблеї Европейського союзу у 1973 році за № 543,передбачено, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, немає здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача,оскільки споживачупід час укладення кредитного договору об'єктивно бракує знань для здійсненняправильного вибору послуг із запропонованих на ринку та оцінки укладеногодоговору.

Згідно з преамбулою Закону України «Прозахист прав споживачів» у ньому встановлені загальні правові засади у сферінадання фінансових послуг. Його метою є створення правових основ для захистуінтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності ірозвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні.

Так, ч. ч. 1, 2 ст. 11 Закону України «Прозахист прав споживачів» встановлено, що договір про надання споживчого кредитуукладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавецьнадає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві дляпридбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживачзобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Перед укладенням договору про наданняспоживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовійформі про особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема:мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення;наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числіміж зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит можебути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги зоформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних зодержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, якадміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо);строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту,включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість достроковогоповернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщотака оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплативідсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомостіпро те, від кого споживач може одержати детальнішу інформацію; переваги танедоліки пропонованих схем кредитування.

ВАЖЛИВО: За положеннями ст. ст. 11, 18 ЗаконуУкраїни «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про наданняспоживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливіумови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, зякими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору;надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядкузмінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених удоговорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крімвідсоткової ставки.

Також відповідно до п. 3.1 Правил наданнябанками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартістькредиту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 травня 2007року № 168, (далі - Правила) банки зобов'язані в кредитному договорі абододатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту зурахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а такожінших фінансових зобов'язань споживача, зазначивши, зокрема, перелік, розмір ібазу розрахунку всіх комісій (тарифів) банку, що пов'язані з наданням,обслуговуванням і погашенням кредиту, у тому числі комісії за обслуговуваннякредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, здійсненнявалютно-обмінних операцій, юридичне оформлення тощо.

У рішенні Конституційного Суду України від10 листопада 2011 року у справі № 15-рп/2011 роз'яснено, що положення п. п. 22,23 ст. 1, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» треба розумітитак, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником(споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як підчас укладення, так і виконання такого договору

Вирішуючи спір, суди повинні враховуватифактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи,наприклад: чи відповідає спірний кредитний договір вимогам ст. ст. 11, 18Закону України «Про захист прав споживачів», зокрема, чи надаваласяпозичальнику як споживачу фінансових послуг банку повна інформація про кредитніумови, а саме: орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні тагрошовому виразі) з урахуванням процентної ставки за кредитом і вартості всіхпослуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних ізодержанням кредиту та укладанням договору про надання споживчого кредиту;податковий режим сплати процентів та про державні субсидії або інформацію проте, від кого споживач може одержати такі відомості.

Більше того суди повинні перевірятиналежність наданого банком розрахунку заборгованості за спірним кредитнимдоговором, а не обмежуватися лише посиланнями на його обґрунтованість,перевіряти період, за який здійснюється стягнення, з чого складається сумазаборгованості, яка стягується, надавати оцінку правильності чи хибностірозрахунку заборгованості, наданого банком, обговорювати питання про можливістьпризначення у справі судової бухгалтерської експертизи для з'ясування дійсногорозміру розрахунків між сторонами за кредитним договором (Ухвала ВССУ від14.09.2016 р. справа № 750/1951/15-ц).

Правовий аналіз положень ч. 5 ст. 11 та ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» дає підстави для висновку, щонесправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умовипро зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту та плати задострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких положеньнедійсними.

Такий же висновок викладено у постановахВерховного Суду України від 12 вересня 2012 року в справі № 6-80цс12 та від 25вересня 2013 року в справі № 6-80ц13, і відповідно до ст. 360-7 ЦПК України єобов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїйдіяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та длявсіх судів України.

Окремо необхідно вказати, що досліджуючипитання щодо стягнення з позичальника пені,обчисленої у доларах США, із перерахуванням її у національну валюту України, Вищийспеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає ценезаконним виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 192 ЦК України законнимплатіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всійтериторії України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта можевикористовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 533 ЦК України грошовезобов'язання має бути виконане у гривнях.

Використання іноземної валюти, а такожплатіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на територіїУкраїни за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах,встановлених законом (ч. 3 ст. 533 ЦК України).

Такий порядок визначено декретом Кабінету МіністрівУкраїни від  19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютногорегулювання і валютного контролю», дія якого не поширюється на правовідносинищодо нарахування та стягнення штрафних санкцій за внутрішніми угодами,укладеними між резидентами на території України.

ВИСНОВОК: чинне законодавство не передбачаєнарахування та стягнення відповідних штрафних санкцій, у зв'язку із чим пенямає обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національнійвалюті України - гривні.

Отже, стягнення з позичальника пені,обчисленої у доларах США, із перерахуванням її у національну валюту України закономне передбачено, а отже є неправомірним.

Більше того, відповідно до ст. 549 ЦКУкраїни штраф іпеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, атому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконаннягрошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень,закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійноїцивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення (правовийвисновок викладено у постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 рокув справі № 6-2003цс15.

Стосовно підстав длязастосування наслідків пропущення банку строку позовної давності дуже влучно висловився ВССУ в рішеннівід  31.08.2016 р. у справі № 458/731/15-ц, зокрема суд вказав наступне.

Договір позики є укладеним з моментупередання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

ВАЖЛИВО: Одним із документів, що підтверджуєдійсність та наявність права грошової вимоги до боржника і який є обов'язковимдля пред'явлення під час примусового стягнення заборгованості боржника закредитом в судовому порядку, є оригінал заяви на видачу готівки.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК Україниправочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його змістзафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якимиобмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі,якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовнадавність - цестрок, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свогоцивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, прозастосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4ст. 267 ЦК України).

Статтею 257 ЦК України встановлено загальнупозовну давність тривалістю у три роки. Цивільне законодавство передбачає двавиди позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давністьвстановлюється тривалістю у три роки  (ст. 257 ЦК України). Для окремихвидів вимог законом установлена спеціальна позовна давність. Зокрема, ч. 2 ст.258 ЦК України передбачає, що позовнадавність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу,пені).

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебігстроку починається з наступного дня після відповідної календарної дати абонастання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної іспеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася абомогла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; зазобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давностіпочинається зі спливом строку виконання (ч. ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України).

Позовнадавність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давностіукладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 259 ЦК України).

ВАЖЛИВО:  суд повинен перевірити наявністьналежних і допустимих доказів, які б безспірно підтверджували, що Умови іправила надання банківських послуг містили збільшений строк позовної давності умомент підписання заяви позичальника і в подальшому вони не змінювались, і самена такі Умови, які містять порядок надання, отримання та повернення кредитупогодився позичальник.

Відсутність позову про визнання кредитногодоговору недійсним як оспорюваного правочину не може бути перешкодою дляневрахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом банку допозичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Аналогічна правова позиція викладена впостановах Верховного Суду України № 6-16цс15 від 11 березня 2015 року, №6-240цс14 від 11 лютого 2015 року, № 6-698цс15 від 10 червня 2015 року та №6-757цс15 від 01 липня 2015 року, № 6-1926цс15 від 04 листопада 2015 року.