Визнання недійсним правочину вчиненим на невигідних умовах - суд

Ухвалюючи рішення у справі № 6-551цс16 «Про визнаннянедійсним правочину (договору дарування), який вчинено особою підвпливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах» Постановою від06 квітня 2016 року Верховний суд дійшов нижчевикладеного висновку.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК Україниволевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішнійволі.         

За змістом частини першої статті 233 ЦК України правочин,який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигіднихумовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто бувініціатором такого правочину.

Відповідно до статті 717 ЦК України за договоромдарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати вмайбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) увласність.

За змістом зазначених норм матеріального права приукладенні договору дарування волевиявлення дарувальника має бути спрямоване надобровільне, безоплатне, без будь-яких примусів (життєвих обставин або впливусторонніх осіб) відчуження належного йому майна на користь обдаровуваного.

Разом з тим правочини, що вчиняються особою під впливомтяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, щоособа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити черезтяжкі обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи невважається вільним і не відповідає її внутрішній волі.

Серед іншого, на думку Верховного суду України тяжкими обставинами можуть бути: тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чиродичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства таінші обставини.

Основною ознакою правочину, який вчинено особою підвпливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, є те що вінповинен бути вчинений саме для усунення або зменшення цих тяжких обставин.

Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочиндобровільно, без наявності насильства, обману чи помилки.

Необхідно відмітити,що «тяжкі обставини» це оціночний критерій, а тому при підготовці доказової базиЗаявнику/Позивачу (потерпілому) необхідно чітко врахувати нижчевикладені обставини.

Підсумовуючи зазначене вище вбачається, що відповідно досудової практики і для того, щоб визнати правочин недійсним з підставпередбачених ст. 233 ЦК України, Заявнику, в сукупності необхідно мати такі підстави, які будутьвикористанні в суді, як докази,  зокрема:

1. наявність у особи, що вчинює правочин, тяжких обставин:хвороба, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства таінші обставини;

2. правочин, повинен бути вчинений саме для усунення та/абозменшення тяжких обставин;

3. правочин повинен бути вчинений особою добровільно, безнаявності насильства, обману чи помилки;

4. особа повинна  усвідомлюватисвої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини.

Також, необхідним критерієм для визнання правочинунедійсним, з підстав передбачених вище, є доведення в судовому процесі нерозривногопричино – наслідкового зв’язку між тяжкими обставинами та вчиненням спірногоправочину, який вчиняється виключнодля усунення та/або зменшення тяжких обставин,  тобто основний акцент необхідно зробити на об’єктивнійта суб’єктивній стороні.

Верховний суд України чітко констатує: «Особа,яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочинне було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах».

Окремо необхідно вказати, що узагальнюючи практикурозгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними Верховнийсуд України, серед іншого, вказує, що при розгляді зазначеної категорії справпотрібно враховувати такі фактори, як майновий і психічний стан осіб та їхблизьких напередодні й на момент вчинення правочину; співмірність наданихпослуг із вартістю переданого за правочином майна; наявність іншого житла абоіншого місця помешкання в разі відчуження житла, а також враховувати їх впливна формування волевиявлення сторін.

 Р.s. У досліджувальній постанові ВСУ чітко зазначив, що стаття 233 ЦК України не передбачаєобмежень чи заборон її застосування до окремих правовідносин, що виникають,зокрема, з договору дарування (аналогічний висновок міститься й упостановах Верховного Суду України від 19 березня 2014 року та 3 червня 2015року).

Разом з тим, раніше ВСУ виходив з того, що договоридарування належать до безоплатних правочинів, за їх умовами обдаровані не маютьперед дарувальниками будь-яких зобов’язань матеріального характеру.

Тому в таких випадках за відсутності доказів про обманіншої сторони або фактичних умов іншого правочину (договору довічногоутримання) може мати місце помилка, тобто неправильне сприйняття особоюфактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення (даруючи будинок,особа мала впевненість, що за це їй буде надаватися матеріальна допомога, а безтакої впевненості або надії правочин не був би укладений).