Забезпечення державою право на перегляд судових рішень

Відмінність поняття «перегляд судового рішення» від «оскарження» в розумінні процесуального закону та практики Європейського суду з прав людини. Забезпечення державою право на перегляд судових рішень.

«Законы пишутся для обыкновенныхлюдей, поэтому они  должны основываться на обыкновенных правилахздравого смысла» - Томас Джефферсон.

Відповідно до п. 8 ст. 129 Конституції України  одниміз фундаментальних принципів правосуддя є забезпечення апеляційного ікасаційного оскарження рішення суду, окрім випадків, встановлених законом.

 Аналогічні нормимістяться в статті 14 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», а такожв процесуальних кодексах України, зокрема:  ЦПК України - ст. 13 «Забезпечення апеляційного і касаційногооскарження судових рішень»; КАС України - пп. 6 п. 1 ст. 7 «Принципи адміністративного судочинства»; КПК України - статті 393 «Право наоскарження»;  ГПК України - статті 91 і107.

Необхідно такожвказати і на положення міжнародних  актів,зокрема:

- відповідно до п. 5 ст. 14 Міжнародного пакту прогромадянські і політичні права 1966 р. кожен, кого засуджено за будь-якийзлочин, має право на те, щоб його засудження і вирок були переглянуті вищестоящоюсудовою інстанцією згідно з законом. Акцентую увагу саме право про «перегляд»рішення суду у кримінальному провадженні, а не його «оскарження». 

- відповідно до ч. 2 ст. 2 Протоколу № 7 до Конвенції прозахист прав людини та основоположних свобод кожен, кого суд визнав винним увчиненні кримінального правопорушення, має право на перегляд вищою судовоюінстанцією винесеного йому вироку або призначеної міри покарання.

Таким чином, мова йде ні про те, що діючим законодавствомкожній особі гарантовано право оскарження судових рішень, а йдеться про тойФАКТ, що Держава забезпечує і гарантує громадянину саме право на перегляд судовогорішення.

На мій погляд,поняття «перегляд судового рішення» суттєво відрізняється від «оскарження»,оскільки перше включає в себе весь спектр процесуальних засобів та важелів,яким наділений заявник, а оскарження полягає лише в вираженні незгоди з тим чиіншим рішенням, що оскаржується, о отже поняття «перегляд судовогорішення» є значно ширшим ніж «оскарження судового рішення» в розумінніпроцесуального законодавства.

Стосовно забезпечення цим правом дуже влучно висловивсяВерховний суд України у своїй постанові від 03 березня 2016 року.

Суд зазначив: поняття «забезпечення права» за своїмзмістом є більш широким поняттям, ніж поняття «право», яке використовується у законі,бо воно передбачає, крім самого «права», ще й гарантований державою механізмйого реалізації. Забезпечення правана апеляційне і касаційне оскарження включає як можливість оскарження судовогорішення, так і обов’язок суду прийняти та розглянути подану апеляцію чикасацію.

Конституція України, як Закон прямої дії, має найвищуюридичну силу, а офіційне тлумачення конституційних положень здійснюєтьсяКонституційним Судом України, який у цілій низці своїх рішень висловив правовупозицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя,згідно з якою кожному гарантується захист прав ісвобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає,що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюютьсяперешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод;відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповіднодо чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно зістаттею 64 Конституції України, не може бути обмежене (пункти 1, 2 резолютивноїчастини Рішення від 25 грудня 1997 року № 9-зп, абзац 7пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11 – рп/2012).

Право на оскарженнясудових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовоюконституційного права особи на судовий захист. Воно гарантується визначеними Конституцією України основними засадамисудочинства, які є обов’язковими для всіх форм судочинства та судовихінстанцій, зокрема забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішеннясуду, крім випадків, встановлених законом (пункт 8 частини третьої статті129) (пункт 3.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду Українивід 25 квітня 2012 року № 11 – рп/2012).

Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційномупорядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересівлюдини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальноїчастини Рішення Конституційного Суду України  від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007).

Отже, конституційний принцип забезпечення апеляційного такасаційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргоюв апеляційному чи в касаційному порядку, яке має бути реалізоване, за виняткомвстановленої законом заборони на таке оскарження.

Відповідно до вищезазначеного, Верховний суд Україничітко констатував, що  кожномугарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльностісуду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цимКодексом. Також гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, щостосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку,передбаченому цим Кодексом, незалежно від того, чи брала така особа участь усудовому розгляді.

З огляду на ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду зправ людини», яка передбачає, що суди застосовують при розгляді справКонвенцію та практику Європейського суду з прав людинияк джерело права,  необхідно вказати і на  правові позиції Європейського суду з правлюдини стосовно доступу до правосуддя та права перегляду судових рішень.

 Так, у низцірішень Європейського суду з прав людини, юрисдикцію якого в усіх питаннях, щостосуються тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини іосновоположних свобод закріплено, що право на справедливий судовий розгляд можебути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій сутіправа.

У справі  “Скорикпроти України” Європейський суд з прав людини нагадав, що “відповідно до п. 1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо в національномуправовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи,які знаходяться під її юрисдикцією, мають право у апеляційних судах на основнігарантії, передбачені ст. 6 Конвенції. Мають бути враховані особливостіпровадження, що розглядається, та сукупність проваджень, що здійснювались увідповідності з національним правопорядком, а також роль апеляційного суду уних”.

Стосовно пропущення строку на касаційнеоскарження, необхідно наголосити на рішенні Суду у справі Mushta v. Ukraine (2010р.), в якому внаслідок затримки з надісланням копії рішення апеляційноїінстанції, скаржниця пропустила строк на касаційне оскарження і він не бувпоновлений Верховним судом України за клопотанням заявниці.

Європейський суд знайшов порушення утому, що застосування відповідних процесуальних обмежень не було чітким тапередбачуваним у конкретній ситуації заявниці. Зокрема, Суд зауважив, що нізаявниця, ані її представник не були присутні при винесенні рішення апеляційнимсудом і тому цей суд мав надіслати їм копію цього рішення протягом п’ятиденногостроку. Оскільки вони чекали на копію рішення, яку попросили одразу, колидізнались про нього, закінчення строку мало бути відкладеним відповідно. Також, Суд взяв до уваги, що у цій ситуаціїзаявниця і її представник діяли швидко та відповідно до ситуації, що строк бувпропущений не з їх вини, що вони обґрунтували клопотання про поновлення строкуі що касаційну скаргу було подано в межах загального річного обмеження.

Наостанок необхідно наголосити на зауваженняхЄвропейського суду стосовно того, що скарга може бути прийнята до розгляду тількипісля того, як було вичерпано всі національні засоби правового захисту —відповідно до загальновизнаних норм міжнародного права, і впродовж шестимісяців від дати прийняття остаточного рішення, проте заявник не зобов’язаний вдаватися до засобів правовогозахисту, які є невідповідними чи неефективними(Akdivar and Othersv. Turkey) ).З цього випливає, що використання таких засобів правового захисту позначитьсяна ухваленні «остаточного рішення» і, відповідно, на визначенні початкової датишестимісячного строку («Кучеренко проти України»).

 Якщо я почав словами Т. Джефферсона, то закінчити хочусловами Теодора Рузвельта:                     

«Не повышайголоса, но держи наготове большую дубинку, и ты далеко пойдешь» - Т.Рузвельт.