Чи є транспортний локдаун поважною причиною для неявки на виклик суду?

Чи може суд визнати транспортний локдаун поважною причиною неявки на виклик до суду.

Через пандемію та пов’язані з нею обмеження кримінальне судочинство стикнулося з низкою специфічних проблемних моментів, пов’язаних з необхідністю прибуття сторін до суду.

І хоча Covid-19 вніс суттєві корективи в графіки життєдіяльності людей та установ, все таки незмінними залишились положення кримінального процесуального закону України, яких потрібно дотримуватись. Серед них:

По-перше, незмінним залишається обов’язок особи з’являтися на виклик суду (ст. 42 КПК України);

По-друге, право на справедливий суд включає в себе, у тому числі, розгляд справи та необхідність винесення судового рішення у розумні строки (ст. 21 КПК України);

По-третє, суд у загальному випадку не може здійснювати розгляд провадження за відсутності однієї з сторін (ст. 323-324 КПК України);

По-четверте, безпідставна неявка окремого учасника порушує права інших учасників провадження на справедливий та своєчасний судовий розгляд, забезпечення яких, у свою чергу, також  покладається на суд (ст. 21 КПК України).

З моменту запровадження у березні 2020 року карантинних обмежень, держава намагалась всіма засобами забезпечити продовження безперервного функціонування судової системи. Рішення про зупинення судових розглядів справ в через Covid-19 не було прийнято. І, по факту, це означає, що за своїм змістом запроваджені обмежувальні заходи не мають ознак, визначених як «обставини непереборної сили» в розумінні п. 3 ч. 1 ст. 136 КПК України. У свою чергу, це означає, що суд не може визнати неявку учасника провадження на судовий виклик поважною з огляду лише на загальновідому інформацію про віднесення окремих областей до «червоної зони» або запровадження інших обмежувальних заходів.

Запровадження в березні 2021 року чергових карантинних обмежень у м. Києві (та у окремих інших областях) обумовили поширення такої підстави неявки сторони захисту та обвинувачених у судове засідання, як «обмеження руху громадського транспорту». Проте, як зазначалося вище, наведене обмеження у розумінні КПК України не є обставиною непереборної сили, яка може бути поважною підставою для неявки на виклик суду. Також хочу зазначити, що відповідний захід є саме «обмеженням», а не повною «забороною руху» або «скасуванням руху» громадського транспорту. Тобто, саме по собі, запроваджене обмеження не створює причинно-наслідкового зв’язку з неможливістю конкретної особи дістатися до місця проведення судового засідання.

ВАЖЛИВО: суд не може виходити за межі, визначені положеннями ст. 136 КПК України, а відповідне «відступлення» шляхом «поблажливого» ставлення до питання обґрунтованості неявки одного з учасників провадження є прямим порушенням прав інших учасників та принципу диспозитивності.

Наголошую, що вирішуючи питання поважності причин неявки, суд також має оцінити заходи, які особа вчиняла або мала вчинити з метою подолання існуючої перешкоди для явки у судове засідання.

Зрозуміло, що у разі посилання особи на «обмеження руху громадського транспорту» суд, у тому числі, перевіряє:

- чи заявлялося особою клопотання про бажання приймати участь у судовому засіданні шляхом проведення відеоконференції (наприклад, за місцем розташування суду, за місцем проживання);  

- чи наявні у матеріалах провадження належні докази про те, що «обмеження руху» громадського транспорту унеможливило явку особи з конкретного пункту відправлення у пункт призначення (місце проведення судового засідання);

- чи наявні у матеріалах справи докази того, що наявність запроваджених обмежень також унеможливила для особи вчинити спробу дістатися до місця проведення судового засідання іншими засобами (зокрема, докази відсутності у особи або членів її сім’ї приватних транспортних засобів, неможливість здійснити виклик таксі, неможливість дістатися до суду пішки, з огляду на велику відстань або поганий фізичний стан особи);

- на котру годину призначено судове засідання (08.00 год. ранку чи середина робочого дня).

ВАЖЛИВО: кожну з перелічених обставин зацікавлена особа має доводити самостійно, надаючи з цього приводу належні докази. Суд у цьому випадку позбавлений процесуальної можливості сприймати відповідні заяви або факти «на віру».

Слід також нагадати, що за наведених обставин заява про «відсутність коштів на проїзд» (зокрема, на такий транспорт як таксі), не може бути сприйнята судом у якості належної підстави, яка об’єктивно унеможливлює з’явитися в судове засідання. 

Для доведення існування такої обставини зацікавлена сторона також має надати суду відповідні докази, наприклад, докази про погіршеного фінансового стану, докази надмірної для неї вартості проїзду, докази існування «надмірного фінансового тягаря» для особи, з огляду на частоту проведення судових засідань тощо.

Питання витрат на прибуття до місця судового провадження визначено в главі 8 КПК України. Так, ч. 2 ст. 121 КПК України чітко зазначає, що такі витрати особа несе самостійно. Відшкодування відповідних витрат можливе на підставі ст. 1176 Цивільного кодексу України, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», де це питання більш деталізовано та Положенням про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої  громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду». Законодавство не передбачає попереднього надання коштів (авансу) для покриття таких витрат. Проте, вже зараз передбачає безумовний обов’язок з’явитися на виклик суду. А тому, задля того щоб в майбутньому мати право на відшкодування витрат потрібно вже зараз збирати докази (в тому числі, щодо витрат на прибуття до суду).

Підсумовуючи свої міркування, хочу зробити наступні висновки:

1) Обмеження руху громадського транспорту не є обставиною непереборної сили (в розумінні п. 3 ч. 1 ст. 138 КПК України), а в залежності від конкретної ситуації провадження може бути віднесено до інших обставин, які об’єктивно унеможливлюють з’явлення особи на виклик (п. 8 ч. 1 ст. 138 КПК України). А тому поважність неявки з цієї причини підлягає доведенню на загальних підставах;

2) З огляду на те, що сторони самостійно несуть витрати на прибуття до суду (а закон передбачає окремий порядок відшкодування таких витрат у випадку доведеності заподіяння шкоди громадянинові, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду) то посилання на «відсутність коштів» не може бути прийнято судом як поважна причина не прибуття в судове засідання.   

Дані міркування відображають виключно авторське бачення.