Укриття на картах – це фантом. У реальності – пліснява, таргани й замкнені двері. Влада симулює безпеку. А ми закриваємо собою дітей.
Правило двох стін більше не працює – «Шахеди» спалюють усе. Ракети валять багатоповерхівки до фундаменту. Це не перебільшення — це офіційна заява ДСНС.
І знаєте, що далі? Не рішення. Не дії. А тиск на саму ДСНС. Бо в цій країні легше покарати тих, хто сказав правду — ніж тих, хто її ігнорує.
А правда — от вона. Ми з вами бачимо її щоночі. Ми з вами чуємо її щоночі. Та в мене вже майже весь камінь декоративний по периметру будинку відвалися – від вибухових хвиль.
Коли небо блимає червоним, коли сирена виє, а ми — сидимо в коридорі. У ванній. На підлозі. Без захисту.
Бо укриття — це міф. Це табличка. Це зачинені двері. Це «ключ у ЖЕКу», або у дяді Колі, якого ніхто в очі не бачив. Це підвал, у якому тільки павуки та таргани захищені — і то не факт.
Довідково : У Києві — понад 4 300 «об’єктів укриття». Але справжніх, захисних бомбосховищ — лише 512.
Решта — бутафорія. Симуляція безпеки.
А тепер давайте порахуємо населення Києва ? Чи страшно рахувати?
Щодо садочків та шкіл — офіційно 80 % шкіл, 93 % садків мають якісь укриття. Але діти все одно ходять у другу зміну. Бо підвал маленький, бо не всі вміщаються. І знову ж таки, чи є там правило двох дверей? Чи є вода, вентиляція?
І така ситуація — по всій Україні. Укриття є на картах, але не в реальності. Сирена є — а сховатися нікуди.
Влада рапортує: «будуємо 23 нових укриття, ремонтуємо ще 163». Але ракети не чекають завершення тендеру. Ракета не відкладає удар через бюджетний процес.
А що робиться натомість? Бруківка. Троянди. Фонтани. LED-підсвітка.
Перекладені дороги, де й так було рівно. Проєкти «обличчя міста» — коли в цьому місті немає облич.
Поки ми закриваємо собою дітей — вони освоюють бюджети. Поки ми ховаємось у темряві — вони фотографуються на фоні нового скверу. Життя українців — не бюджетний пріоритет.
Моя «подружка» фантанує ідеями:
«Зариватись під землю скрізь, де це можливо. Відмінити всі інші проєкти… Громадянам бути готовими щоночі…» - Марʼяна нам радить.
Марʼяно, а як справи в оболонському районі, де ти йшла по квоті як мажоритарник ? Все вже зроблено?
То що нам копати ? Може, не укриття — а могили? Щоб держава не витрачалась на поховання. Складати туди документи - щоб не витрачалась на ідентифікацію: Бо виходить, це єдиний реальний захист, на який ми можемо розраховувати.
ДОСИТЬ. Досить клумб і плитки. Досить робити вигляд, що все під контролем.
ЗРОБІТЬ УКРИТТЯ!
Справжні. Доступні. Відчинені. З вентиляцією, водою, зв’язком. Не після трагедії. ЗАРАЗ! Бо люди гинуть не тільки від російських ракет. Люди гинуть від вашої байдужості. Від порожніх обіцянок. Від замкнених дверей. Від того, що «на це не виділили коштів».
А ми все бачимо. Кожну троянду. Кожну плитку. І кожен підвал, де немає нічого. Крім страху.
Хоча чому? Є пліснява, павуки та таргани. Їх і будемо зберігати.
