КМУ знову програє, або щодо проблеми електронних доказів

Дана справа буде цікавою фахівцям у сфері інтелектуальної власності, а також тим, хто вже стикався з проблемами подання електронних доказів

Дана справа буде цікавою фахівцям у сфері інтелектуальної власності, а також тим, хто вже стикався з проблемами подання електронних доказів (справа про визнання протиправною та нечинною постанови Кабінету Міністрів України від 05 лютого 2014 року № 55 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2003 р. №992»).

Так, всім відома норма статті 99 КАС України, яка встановлює, що електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом (ЕЦП), а також, що паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. При цьому, учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. 

…Які документи тільки не подавалися КМУ, Мінекономіки и організацією колективного управління протягом розгляду даної справи (крім тих, що потрібно було подати), але саме електронні докази, було подано на паперових носіях та засвідчено підписом «дуже відповідальної особи». Звісно, що без печатки міністерства не обійшлося. Нажаль, такі докази були відсутні в розпорядженні суб’єкта владних повноважень. Крім того,  представник міністерства забув вказати у кого в розпорядженні такі документи є (ну то таке).

Але, що з точки зору процесу було зроблено цікавого представниками Мінекономіки: оскільки веб-сайту Державної служби інтелектуальної власності на момент розгляду справи вже не існувало, як і самої служби (2019 – 2020 рік), міністерство подало суду скріншоти (роздруківки) з веб-ресурсу https://web.archive.org/, на якому зберігається інтернет-архів, у тому числі колишнього веб-сайту ДСІВ. Для інформації: web.archive.org – це ресурс, на якому створюються архіви усіх сайтів розміщених в мережі Інтернеті. Причому, сайти зберігаються не у вигляді скріншотів, а у вигляді повноцінно працюючих веб-сторінок з усіма посиланнями, картинками і стильовим оформленням (CSS).

Повертаючись до вимоги ст.99 КАС України треба зазначити, що надані Мінекономіки копії електронних доказів виявилися «паперовими копіями, які було зроблено з електронних копій», тобто, де оригінали у кого зберігаються нам не відомо. Але цікавіше далі. 

Після того, як у справі виявилося, що дати веб-сторінок не ті, які потрібні для підтвердження факту оприлюднення інформації, міністерство вдається до відчайдушного кроку, вносить зміни до вихідного коду веб-сторінки та повторно подає суду «папірці», які називає доказами. При цьому, робить це так безграмотно, що у деяких папірцях дата оприлюднення інформації виявилася  на рік раніше, ніж було створено сам документ! Більш того,  реквізити дати та часу створення (фіксування) таких сторінок суперечили один одному! А це, між тим, проект постанови КМУ.

Зрозуміло, що суд не прийняв до уваги такий «папір», оскільки оригіналів електронних доказів подано не було (звісно, що позивачем такі оригінали витребовувалися на підставі ч.5 ст.99 КАС України).

І одразу виникає питання: а навіщо взагалі подавати оригінали та ще засвідчувати їх ЕЦП (зараз – кваліфікований електронний підпис)?

Все просто, насамперед це необхідно для того, щоб у подальшому була відсутня можливість внести зміни до вихідного коду веб-сторінки, як це було зроблено у даній справі. Також, це надає можливість призначити експертизу, за допомогою якої можна встановити факт внесення змін до  вихідного коду, підтвердити або спростувати достовірність інформації.

Що цікаво, протягом розгляду справи виявилося, що веб-ресурс Державної служби інтелектуальної власності, а саме офіційний веб-сайт http://sips.gov.ua, на баланс Мінекономіки передано не було. Більш того, яким чином існував даний веб-сайт, який порядок оприлюднення на сайті інформації, який порядок внесення змін до інформації, теж не відомо. Загадкою залишилися і особи, які були відповідальними за інформаційне наповнення сайту, особи, які погоджували інформацію для подальшого розміщення на офіційному веб-сайті, якщо такі особи взагалі існували. Додатково виникає питання щодо фінансування витрат на обслуговування такого сайту, якого немає на балансі, але це вже інша тема.

Ну і не менш цікаве. Виявляється, що навіть сайт самого Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України працює невідомо як. Ні на офіційному сайті, ні у будь-яких інших відкритих джерелах відсутня інформація, щодо порядку функціонування офіційного веб-сайту Мінекономіки. З цього можна зробити декілька висновків: по-перше, Мінекономіки не відоме про існування постанови КМУ від 04.01.2002 р. № 3, якою було затверджено «Порядок оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади», а також постанови  КМУ від 29 серпня 2002 року № 1302 «Про заходи щодо подальшого  забезпечення  відкритості  у  діяльності  органів виконавчої влади», якою було затверджено «Порядок функціонування   веб-сайтів   органів   виконавчої   влади». І по-друге: всю інформацію, яка публікується на офіційному веб-сайті Мінекономіки та будь-якого іншого державного органу влади, який не дотримується вимог вищезазначених нормативно-правових актів, як мінімум можна ставити під сумнів.

Кому цікава більш детальна інформація щодо електронних доказів, даю посилання на рішення суду  - http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/88353145

P.S.: А між тим суд скасував постанову КМУ від 05 лютого 2014 року № 55 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2003 р. № 992». Це означає, що тарифи за приватне копіювання та перелік обладнання та носіїв, встановлені у 2014 році повертаються до редакції 2005 року, тобто маємо позитивне рішення для споживачів, які придбавають таку техніку, як ноутбуки, смартфони, планшети тощо.