Чи отримуватимуть пенсію нинішні 40-річні українці?

В інформпросторі розгорнулася дискусія стосовно того, чи варто нинішньому поколінню 40-річних громадян України чекати на пенсію. Думаю, що ця «місія виконувана», але за певних умов

Дискусія почалася з того, що міністр фінансів Сергій Марченко у своєму інтерв’ю для агенції «Інтерфакс-України» в черговий раз наголосив на наявності проблем у системі пенсійного забезпечення, через які покоління сорокарічних українців за нинішніх обставин і якщо нічого не змінити ризикує залишитися без пенсійних виплат. На жаль, це вже тривалий час не є новиною для фахівців і акцент на цьому міністра лише підтверджує високий ступень здійснення негативних прогнозів щодо майбутніх пенсій. 

Проте, тривалий час держава або заплющувала очі на наявність проблеми, або, як це було зроблено у 2011-2017 рр., впроваджувала такі заходи, які лише погіршували ситуацію. В 2011 році було проведено секвестр бюджету Пенсійного фонду України і підвищено пенсійний вік для жінок, що призвело лише до збільшення рівня безробіття серед них і, відповідно, зменшення розміру пенсій. В 2015 році парламент ухвалив зміни до законодавства, якими було впроваджено величезний дефіцит бюджету ПФУ за рахунок скорочення його власних доходів майже на 40%. В 2017 році щорічну індексацію пенсій на рівень інфляції зменшили на 50%, проте додали до формули розрахунку індексації коефіцієнт, що залежить від рівня підвищення середніх зарплат за попередній рік.  Внаслідок чого третина витрат Пенсійного фонду, наразі, покривається за рахунок дотацій з державного бюджету. Безумовно, подібні рішення не могли не призвести до подальшої дестабілізації системи пенсійного забезпечення в цілому, наслідки яких ми зараз й відчуваємо.

Виправляти ситуацію доведеться вже найближчим часом, проте, нестача коштів у Пенсійному фонді не є наслідком негараздів винятково у пенсійній системі. Як і в інших царинах, жодна проблема не може бути вирішена на тому рівні, на якому вона з’явилась. Система соціального забезпечення не є винятком з цього правила. І для того, щоб «знайти» необхідні для неї кошти, потрібно сформувати комплексну стратегію дій, що базуватиметься на декількох державних стратегіях. 

По-перше, це державна демографічна політика, яка має бути спрямована на зміну поточного депопуляційного тренду на відтворення та збільшення населення України. По-друге, це державна політика зайнятості, яка повинна стимулювати та мотивувати бізнес не просто створювати робочі місця, а забезпечувати підвищення продуктивності праці. По-третє, державна промислова політика, орієнтованість якої на збільшення кількості та якості вироблення продукції з високою доданою вартістю (що є гарантом забезпечення робочими місцями) – беззаперечна. По-четверте, державна фіскальна політика має стимулювати саме розвиток високотехнологічних підприємств та гарантувати зрозумілість і сталість податкової системи. 

І, нарешті, державна політика щодо розвитку фінансового сектору, без якого неможливе існування накопичувального рівня системи пенсійного забезпечення. Бо саме наявність адекватного фондового ринку дозволяє мати необхідні фінансові інструменти для інвестування у ту саму високотехнологічну промисловість, що гарантуватиме примноження капіталу.

Зволікання з вирішенням завдань щодо, насамперед, законодавчого забезпечення можливостей трансформації пенсійної системи і реалізації вищезазначених державних політик може призвести до того, що ризики стануть реальністю.  

Сьогоднішні сорокарічні досягнуть пенсійного віку вже за двадцять років. І два десятиріччя для вирішення питань їхнього пенсійного забезпечення – це дуже стислий термін. Час працює проти майбутніх пенсіонерів. Тому завдання влади, зробити все можливе, щоб 50 років незалежності України літні громадяни зустріли з необхідними для життя коштами, а не у злиднях.