Наш планета вже давно позбавлена дрібних проблем локального характеру. Сьогодні світ став більш глобалізованим ніж був 50 років тому. Звісно, що й проблеми його стали всеохопними...
На початку січня 2017-го р. під час перерозподілу портфелів всередині канадійського Кабінету міністрів, голова уряду Джастін Трюдо призначив 39-річного сомалійця Ахмеда Хуссена на посаду міністра з питань імміграції, біженців та громадянства. Здавалося б, не дивно що таку посаду має посісти людина, яка добре обізнана з проблемами мігрантів та біженців з країн третього світу масштабно заселяючи сучасну Канаду вздовж і впоперек. Але дещо в цьому є загадкове, ба навіть іронічне...
По-перше, 60 років поспіль посаду міністра з питань імміграції, біженців та громадянства (а саме з моменту її заснування) займали виключно нащадки білих колоністів – франко- та англоканадійці. Кардинальні зміни сталися лише з приходом до влади лібералів під проводом захисника гендерної ідеології та мультикультурної асиміляції Джастіна Трюдо. Для нього немає нічого дивного аби надати біженцю з дикої сомалійської пустелі крісло в уряді Канади і забезпечити його братів по крові та шкірі соціальним пакетом, вищим ніж зарплатня у деяких канадійців.
По-друге, канадійські урядовці активно намагались не тільки лобіювати, але й на практиці здійснювати мальтикультурну політику асиміляції білошкірого населення з чорношкірим на тлі останніх заяв 45-го президента США. Звісно, що новий міністр з питань імміграції, біженців та громадянства Ахмед Хуссен хоч і був біженцем із Сомалі, проте потрапивши на землю Канади й отримавши значні соціальні преференції зміг вивчитись у престижному виші, стати адвокатом, активістом із захисту прав знедолених та пригнічених (ЛҐБТ-активістів, нелегальних мігрантів та їм подібних осіб) у Торонто. Все дісталось йому так, як у казці про Попелюшку!
І тут постає питання – а чи мають такі самі можливості інші мігранти? Чи можуть, скажімо біженці з Боснії, Молдови чи Словаччини, наприклад, отримати ті самі умови і заохочення, що і новий канадійський міністр? Залишимо питання без відповіді, адже її мають дати ті, хто пройшов важкий шлях для отримання паспорту громадянина Канади.
На цьому тлі, можна вважати, що канадійська політика щодо інтеграції біженців та іммігрантів завжди ставила Канаду в категорію відкритих країн, наприклад поряд із США, яка стрімголов прагне огородити свою територію стіною. Як відомо, новий 45-й американський президент Дональд Трамп пообіцяв збудувати на кордоні із Мексикою більш міцний і надійний мур ніж є досі, аби зупинити щоденний потік мігрантів з бідних країн Латинської Америки до заможних США та Канади. Але на сьогодні ситуація з міграцією складається таким чином, що вже за кілька років наступник мільярдера Дональда Трампа вимушений буде будувати мур не на півдні США, а на півночі. Комусь це нагадає одну з серій дорослого комедійного мультсеріалу “South Park” під назвою “Where My Country Gone?”, де мешканці маленького містечка зі штату Колорадо згуртовуються аби дати відсіч навалі канадійських нелегальних мігрантів. О це так фантазія, відповість шановний читач! Та на жаль така думка, яку висловили автори мультсеріалу “South Park” в недалекому 2015-му р., у нашому 2017-му р. стає схожою на правду.
Сама по собі міграція, у різних її проявах (імміграція чи еміграція), є суто цікавим географічним та демографічним явищем. Люди мігрують від заснування світу, тож гріх скаржитись на постійні міграційні хвилі, які кожні 50-100 накочують на той чи інший континент. Така людська природа! Проблема ж нелегальної імміграції є кардинально іншою справою, ніж скажімо колонізація іспанцями, французами, нідерландцями, англійцями та португальцями Нового Світу. Тоді це були виключно пригодницькі пошуки кращого світу – золотого міста Ельдорадо – без будь-яких намірів асимілювати місцеве населення. Колонізація з метою асиміляції індіанців Американського континенту прийшла згодом як політика розширення імперського абсолютизму у часи божевільного накопичення капіталу шляхом грабунку одних народів іншими.
Асиміляція, вбивства і грабунок відбувався на всьому континенті від річок Колумбія та Святого Лаврентія до затоки Ла Плата і пустелі Атакама. Дещо іншою була політика колоністів у Канаді, яка тривалий час була непомітною країною розвиненої демократії на фоні агресивності США. Варто звернутись до проблем мультикультуралізму в Канаді з метою зрозуміти сутність методів тотальної асиміляції білого населення з представниками негроїдної раси.
На превеликий жаль, канадійський варіант мультикультуралізму виник як відповідь на висновки на зростання квебекського сепаратизму. Тож аби не допустити поділу країни тодішній прем’єр-міністр Канади і батько сучасного – П'єр-Елліот Трюдо у 1971 р. на загальнодержавному рівні розпочав активний політичний курс з розбудови мультикультурного суспільства, яке, однак, мало бути консолідоване через двомовність. Розвиток і трансформацію концепції канадійського мультикультуралізму швидко просунули мігрантські спільноти (сомалійців, сенегальців, в’єтнамців, тощо). В умовах проголошеної урядом політики мультикультурної асиміляції мігранти швидко набули великої чисельності та активно долучалися до суспільного життя. Таким чином, за рахунок вироблення концепції мультикультуралізму в Канаді закладалися певні напрямки діяльності уряду, метою яких було створення гармонійної “канадської етномозаїки”.
Який же висновок з цього всього? – Схоже, у світі не знайдеться іншої країни ніж Канада, населення якої протягом десятиліть піддавалося інтенсивному промиванню мізків адептами мультикультурної асиміляції. Звісно, що сучасний ЄС теж не відстає від канадійського уряду, але темпи не ті. Посил простий: білошкірі канадці (у першу чергу франкоканадці з Квебеку) – є носії не гармонійності, можливо, навіть расизму, і тому вони повинні зникнути у сірому морі безликої мультикультурної маси. Гадаємо, те саме можуе торкнутись і нащадків українських поселенців з канадійських провінцій Альберта, Саскачеван та Манітоба. З безпрецедентною жорстокістю політична еліта країни, особливо “Ліберальна партія” під проводом батька і сина Трюдо, докладає всіх зусиль, щоб білі канадці якомога швидше перетворилися в меншість у власній країні, адже мультикультурна утопія вимагає побудову нового Вавилону змішаних рас для більшого контролю над усіма. Чи настане крах цій утопії побачимо вже незабаром.
