Виробнича інфляція: як українським підприємствам зберегти конкурентоспроможність

Зростання виробничої інфляції в Україні 2024-2025 років стало серйозним викликом, впливаючи на бізнес, споживачів і державну політику.

Зростання виробничої інфляції в Україні протягом 2024 — початку 2025 років стало однією з найгостріших проблем національної економіки, створюючи серйозні виклики для бізнесу, споживачів та державної політики. Виробнича інфляція (або промислова інфляція) — це зростання загального рівня цін на продукцію промислових підприємств, сировину, комплектуючі та проміжні товари, що використовуються у виробничому процесі. Вона відрізняється від споживчої інфляції, яка вимірює зміни цін на товари та послуги для кінцевих споживачів.

За даними Держстату України, у лютому 2025 року споживча інфляція досягла 13,4% у річному вимірі, тоді як річна промислова інфляція перетнула рівень вище 30%.

Індекс цін виробників є одним з ключових макроекономічних показників, що вимірює зміни цін на товари та послуги на оптовому рівні — тобто ціни, які сплачують виробники за сировину, матеріали та комплектуючі. Цей показник охоплює всі стадії виробництва — від видобутку сировини до готової продукції — і є важливим індикатором-передвісником майбутніх інфляційних показників. Зростання цін виробників зазвичай передує зростанню споживчих цін, оскільки підвищення витрат виробників згодом переноситься на кінцевих споживачів.

В економічній теорії існує поняття «системно значущих цін» — тих, які мають найбільший вплив на загальний рівень цін в економіці. Такі ціни можна згрупувати в чотири категорії:

1. Енергетичний сектор (нафтопродукти, газ, електроенергія тощо).
2. Базова виробнича сировина (наприклад, хімічна продукція).
3. Товари першої необхідності (наприклад, продукти харчування).
4. Комерційна інфраструктура.

Ці сектори мають найбільший мультиплікативний ефект на загальний рівень цін через їх ключову роль у виробничих ланцюгах. Зміна цін у цих секторах призводить до каскадного ефекту через всю економіку, оскільки їхня продукція є базовими ресурсами для більшості виробничих процесів.

Для України особливу значущість цін на енергоносії та сільськогосподарську продукцію. Зростання цін у цих секторах має непропорційно великий вплив на загальний рівень інфляції через високу залежність української економіки від енергоресурсів та значну частку продовольчих товарів у споживчому кошику населення.

За останніми даними, найбільше зростання цін виробників в Україні спостерігається у таких секторах:

• Постачання електроенергії, газу, пари (+53%).
• Виробництво фармацевтичних продуктів (+35,9%).
• Виробництво харчових продуктів (+20,6%).

Аналіз свідчить, що нинішня виробнича інфляція в Україні має складну природу і зумовлена взаємодією кількох ключових факторів:

Енергетична криза. Драматичне зростання вартості енергоносіїв стало одним із найвпливовіших чинників. У 2024 році тарифи на електроенергію для промислових підприємств зросли на 94%, що безпосередньо вплинуло на собівартість продукції, особливо в енергоємних галузях виробництва. Ситуація погіршується через систематичні пошкодження енергетичної інфраструктури внаслідок російських обстрілів.

Військові дії та логістичні обмеження. Триваюча повномасштабна війна створює фундаментальні проінфляційні тиски на макро- та мікрорівнях. На макрорівні це проявляється через подвійний дефіцит — бюджету (≈20% ВВП, у 2025 році) і зовнішньої торгівлі (дефіцит зовнішньої торгівлі товарами у 2024 році становив 29,1 млрд дол. США). Російська агресія призвела до порушення логістичних ланцюгів, зростання транспортних витрат, обмеження доступу до портів та транскордонних переходів, що значно підвищило собівартість імпортованої сировини та експорту готової продукції.

Зростання вартості сировини та матеріалів. Протягом 2023-2024 років ціни на ключові виробничі матеріали суттєво зросли:

• Металеві сплави — +63%.
• Полімери та ущільнювальні матеріали — +52%.
• З'єднувальні елементи та комплектуючі — +58%.

Дефіцит робочої сили та зростання витрат на оплату праці. Масштабна міграція населення внаслідок війни, мобілізація та демографічні проблеми призвели до гострого дефіциту кваліфікованих кадрів. Це, у поєднанні зі зростанням мінімальної заробітної плати, значно збільшило фонд оплати праці підприємств.

Валютні коливання та імпортна інфляція. Девальвація гривні та світові економічні тенденції спричинили подорожчання імпортних компонентів, що особливо відчутно для галузей із високою залежністю від імпортної сировини та комплектуючих.

Вичерпання залишкових запасів. У 2023 році виробничі підприємства ще могли реалізовувати продукцію за відносно нижчими цінами, оскільки використовували матеріали, закуплені до початку повномасштабного вторгнення. Однак у 2024 році ці запаси вичерпалися, і компанії змушені закуповувати нові матеріали за значно вищими цінами.

Підвищення податків для бізнесу наприкінці 2024 р.

Важливою особливістю поточної виробничої інфляції в Україні є її переважно структурний, а не монетарний характер. Це означає, що вона зумовлена не надмірною грошовою масою, а фундаментальними змінами у структурі виробництва та пропозиції товарів і послуг.

Структурний характер інфляції підтверджується асиметричним зростанням цін у різних секторах. Найбільше зростання спостерігається в енергетичному секторі, виробництві базової сировини та харчовій промисловості — саме в тих галузях, які визначено як системно значущі для цінової стабільності.

Такий тип інфляції не піддається ефективному регулюванню лише за допомогою традиційних інструментів, таких як підвищення облікової ставки. НБУ підвищив облікову ставку до 15,5% у березні 2025 року, але це матиме лише обмежений вплив на виробничу інфляцію.

Висока виробнича інфляція негативно впливає на конкурентоспроможність українських підприємств на міжнародних ринках. Зростання собівартості продукції не завжди можна компенсувати підвищенням цін без втрати ринкових позицій, особливо в умовах глобальної конкуренції.

Зниження маржинальності бізнесу внаслідок інфляційного тиску обмежує інвестиційний потенціал українських підприємств. Початкове зростання цін спричиняє спіраль подальшого підвищення через намагання різних економічних агентів компенсувати свої втрати. В українських реаліях 2024-2025 років цей ефект проявляється у двох основних площинах:

1. Заробітна плата та інфляція. Зростання споживчих цін призводить до вимог підвищення номінальної заробітної плати для збереження реальних доходів працівників. Це, у свою чергу, збільшує витрати підприємств на оплату праці, що переноситься на ціни продукції.
2. Прибутки підприємств та інфляція. Компанії намагаються зберегти свою норму прибутку, підвищуючи ціни на продукцію пропорційно до зростання витрат. Це створює додатковий інфляційний тиск, особливо в секторах з обмеженою конкуренцією.

Початкові цінові шоки в енергетичному секторі, сільському господарстві та базових галузях промисловості створюють мультиплікативний ефект на всю економіку, запускаючи процес взаємного підвищення цін та зарплат.

Як подолати виробничу інфляцію?

У контексті високої виробничої інфляції підприємства можуть застосовувати ряд стратегій для мінімізації негативного впливу на їхню діяльність:

Довгострокове контрактування сировини. Укладання довгострокових контрактів з постачальниками дозволяє зафіксувати ціни та стабілізувати виробничі витрати. Практика показує, що підприємства, які використовують форвардні контракти та довгострокові угоди, можуть значно знизити волатильність витрат на сировину.

Оптимізація енергоспоживання. В умовах стрімкого зростання вартості енергоносіїв критичного значення набуває впровадження енергоефективних технологій:

• Інвестиції в модернізацію обладнання з вищою енергоефективністю.
• Впровадження автоматизованих систем управління енергоспоживанням.
• Перехід на відновлювані джерела енергії.

Такі заходи можуть зменшити енергоспоживання на 15-30%, що суттєво знижує загальні виробничі витрати.

Локалізація виробництва та імпортозаміщення. Заміна імпортних матеріалів та комплектуючих на вітчизняні аналоги зменшує залежність від валютних коливань та зовнішніх цінових шоків.

Автоматизація та цифровізація виробництва. Впровадження сучасних технологій дозволяє:

• Зменшити втрати сировини та матеріалів у виробничому процесі.
• Скоротити витрати на оплату праці.
• Підвищити продуктивність і ефективність використання ресурсів.

Інвестиції в автоматизацію виробництва, хоча й вимагають значних початкових вкладень, забезпечують довгострокову економію в умовах зростання вартості праці та сировини.

Гнучка цінова політика та диференційоване ціноутворення. Постійний моніторинг ринкових тенденцій та використання динамічного ціноутворення дозволяє підприємствам адаптуватися до змін у витратах і попиті, мінімізуючи втрати від інфляційних процесів.

Короткострокові та середньострокові тенденції

У короткостроковій перспективі в Україні очікується подальше зростання виробничої інфляції з наступною стабілізацією. Річна промислова інфляція продовжить прискорюватись і може досягти 40% у наступні місяці, що створюватиме тиск на споживчі ціни.

Основними факторами, що визначатимуть динаміку виробничої інфляції у 2025-2026 рр., будуть:

Енергетична ситуація. Можливість стабілізації енергетичного сектору залежатиме від інтенсивності військових дій та успішності відновлення пошкодженої інфраструктури.

Валютна стабільність. При збереженні міжнародної фінансової підтримки та адекватній монетарній політиці є потенціал для стабілізації курсу гривні, що зменшить інфляційний тиск з боку імпортних товарів.

Ситуація на світових сировинних ринках. Потенційне зниження цін на ключові сировинні товари на світових ринках, зокрема на газ та нафту, може частково компенсувати інфляційний тиск з боку внутрішніх факторів.

У середньостроковій перспективі (1-3 роки) можливе поступове зниження виробничої інфляції за умови:

• Стабілізації безпекової ситуації.
• Успішної реалізації програм енергоефективності та енергонезалежності.
• Структурних реформ, спрямованих на підвищення продуктивності та конкурентоспроможності економіки.

Парадоксально, але нинішня інфляційна криза може стати каталізатором позитивних структурних змін в українській економіці. Високі ціни на енергоносії та сировину створюють стимули для:

Прискореної декарбонізації та енергетичного переходу. Зростання вартості традиційних енергоносіїв робить інвестиції у відновлювані джерела енергії економічно привабливими, що може прискорити енергетичний перехід.

Впровадження ресурсоефективних технологій. Підвищення цін на сировину стимулює підприємства до впровадження технологій, що забезпечують більш ефективне використання ресурсів, включаючи технології замкнутого циклу та повторного використання матеріалів.

Розвитку інноваційних бізнес-моделей. Інфляційний тиск змушує підприємства шукати нові способи створення цінності при менших ресурсних витратах, що сприяє впровадженню в виробничі процеси автоматизації та штучного інтелекту, а також інших інноваційних бізнес-моделей.

Висновки

Традиційні монетарні інструменти демонструють обмежену ефективність в умовах структурного шоку, в якому опинилася наша держава. Необхідний комплексний підхід, що поєднує макроекономічні заходи з цільовими програмами підтримки системно значущих секторів та стимулюванням трансформаційних процесів у бізнесі.

Для підприємств ключовими стратегіями адаптації до високої інфляції є енергоефективність, локалізація виробництва, автоматизація процесів та гнучка цінова політика. Ці заходи дозволяють не лише зменшити негативний вплив інфляції на рентабельність, але й підвищити довгострокову конкурентоспроможність.