Коротко про судове оскарження рішення фіскального органу про призначення позапланової документальної невиїзної перевірки.
Питання оцінки перспектив судового оскарження рішення органу фіскальної служби про призначення перевірки платника податків займає одне з ключових епізодів у тактиці судового захисту. Ефективність такого оскарження може істотно вплинути не лише на результат судового спору щодо результатів перевірки в адміністративному суді по суті задекларованих результатів господарської операції, а й стати істотною запорукою в захисті клієнта у кримінальному провадженні за ознаками ст. 212 КК України.
На сьогодні у практиці адміністративних судів з розгляду спорів платників податків щодо визнання протиправними та скасування рішень фіскальних органів про призначення позапланових документальних невиїзних перевірок існують не поодинокі випадки формалізованої відмови суду у задоволенні позовних вимог з підстав того, що оскільки платник податків допустив контролюючий орган до проведення невиїзної перевірки, то в подальшому такий платник може оскаржити виключно результати такої перевірки. Єдиним аргументом такого підходу є те, що буцімто, наказ фіскального органу про призначення перевірки вичерпав свою дію і вже не створює для платника жодних прав та обов’язків у зв’язку з завершенням самої перевірки (при цьому, як можна реалізувати недопуск по невиїзній перевірці, у разі не згоди з підставами призначення перевірки, судовими установами у таких рішеннях не згадується абсолютно нічого).
У таких випадках, на думку фіскальних органів, сам по собі факт направлення на адресу платника податків копії наказу про призначення перевірки є достатньою передумовою для початку її проведення незважаючи на відсутність даних про факт отримання платником копії відповідного наказу, проте чи так все однозначно
З даного приводу автор звертає увагу, що Верховний суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 05.05.2018 № 810/3188/17, провадження № К/9901/46315/18 (рішення в ЄДРСР за № 73843674) аналізуючи правовий зміст ст. 42.2, ст. 79.2 ПК України вказав, що своєчасне направленняна адресу позивача наказу про проведення перевірки до її початку не узгоджується з вимогами наведених норм податкового законодавства, оскільки за загальним змістом термін «повідомлення» включає в себе не тільки направлення відомостей, з якими платник має бути обізнаним, а й отримання ним зазначених відомостей.
Очевидно, що у даній постанові адміністративна касація запозичила правову позицію викладену у постанові Верховного Суду України від 17.12.2014 у справі № 6-143цс14 (рішення в ЄДРСР № 42685793) та у постанові № 6-813цс15 від 02.09.2015 (рішення в ЄДРСР №50862668) згідно з якою під письмовим повідомленням слід розуміти не тільки направлення відповідних відомостей зазначеним особам у письмовому вигляді, а й отримання цими особами відомостей, які мають бути їм повідомлені.
Крім того, у згаданому рішенні адміністративної касації від 05.05.2018 №810/3188/17 Верховний суд, аналізуючи питання відображення у наказі передумов для призначення перевірки, а саме посилання на пп. 78.1.13 ПК України зауважив, що оцінка правомірності наказу про проведення документальної перевірки, у тому числі позапланової невиїзної, повинна надаватися лише у разі достатності змісту наказу про фактичну підставу проведення перевірки.
Тобто, за відсутності у наказі чіткої інформації від контролюючого органу про причини які стали фактичною передумовою для прийняття рішення про призначення перевірки, згідно вимог ст. 78 ПК України, вказує на прийняття наказу з порушенням визначеної ПК України процедури призначення. Таким чином є усі передумови для скасування такого наказу та визнання дій контролюючого органу по проведенню перевірки протиправними, що на думку автора істотно посилює тактику захисту у кримінальному провадженні та створює вагомі передумови для подальшого скасування застосованих фінансових санкцій.
