Принцип "обізнаності", "обачливості" у податкових спорах: сучасні тенденції

Щодо значення принципу "обізнаності" платника податків про можливі недоліки податкової правосубєктності постачальника у цілях декларування даних податкового обліку.

З початком здійснення правосуддя касаційним адміністративним судом у складі Верховного суду прийнято вже не одне рішення, які стали предметом обговорення практикуючими правниками у сфері податкових спорів.

Проте, на думку автора, зміст та правове значення мотивувальної частини однієї з таких постанов, а саме рішення Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27.03.2018 у справі № 816/809/17 (№ К/9901/1349/17), не оцінено у повному обсязі. Касаційна інстанція у даному рішенні, розглядаючи «класичний» податковий спір щодо «товарності» господарської операції в контексті відомої усім концепції «переваги суті над формою» торкнулася одночасно іншого, не менш важливого принципу «обізнаності», «обачності» відображення даних фінансової звітності, згідно з яким методи оцінки, що застосовуються в бухгалтерському обліку, повинні запобігати заниженню оцінки зобов’язань та витрат і завищенню оцінки активів і доходів (пункт 6 розділу III П(С)БО № 1).

Так, у вище згаданому рішенні касаційної інстанції від 27.03.2018 серед іншого зазначено: «що під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб'єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства».  

Практикуючим юристам, адвокатам у галузі податкових спорів, так само як і представникам органів фіскальної служби, добре відомо, що принаймні продовж останніх 5-7 років, касаційна інстанція звертаючись у своїх рішеннях до принципу «обачності», «обізнаності» чи «розумної обережності» наголошувала про необхідність (задовольняючи частково касаційні скарги фіскального органу  та скеровуючи справу на новий розгляд) дослідження судом конкретного переліку заходів здійснених позивачем (як покупець, тобто суб’єкт який перед фактичним здійсненням господарської операції претендує на формування податкової вигоди у вигляді витрат з прибутку та податкового кредиту з ПДВ) для встановлення, перевірки та оцінки рівня податкової та господарської правосуб’єктності.

Очевидно, малось на увазі, що принцип «обачності» у бухгалтерському обліку реалізується в активних діях платника податків, щодо перевірки свого бізнес-партнера. При цьому, обсяг та критерії такої перевірки й зміст отриманої інформації в різних рішеннях касації (тоді ще ВАС України) яка дозволяла б визнати покупця (позивача у справі) «обачливим» постійно змінювався.

Пам’ятаємо, що найбільш поширеними критеріями з’ясування «обачності», «обізнаності» чи «розумної обережності» покупця було встановлення чи переконувався позивач, перед початком укладення господарсько-правових договорів, про факт перебування свого постачальника в ЄДРПОУ та на податковому обліку. Проте не поодинокими були рішення касації де наголошувалося про необхідність дослідити чи здійснював (у період охоплений податковою перевіркою) постачальник позивача витрати супутні звичайній господарській діяльності, наприклад оплата за комунальні послуги, за оренду офісу за податковою адресою, оплату за послуги Інтернет комунікації, телефонного зв’язку тощо (і це з предметом спору щодо правомірності декларування витрат з об’єкту оподаткування податку на прибуток та податкового кредиту з ПДВ !).

У цілому, на мою думку, окреслене у рішенні Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27.03.2018 № 816/809/17 твердження про необов’язкову обізнаність платника податків «стосовно дійсного стану правосуб’єктності своїх контрагентів…» є логічним та виправдано справедливим віддзеркаленням ключового принципу індивідуальної юридичної відповідальності платника податків у судових спорах з контролюючими органами, який нажаль починаючи з 2015 року після прийняття окремих рішень адміністративної палати тоді ще Верховного Суду України, набув вторинного, факультативного (необов’язкового) значення (за логікою складу адміністративної палати ВС України), тим самим надавши у податкових спорах ключове, первинне місце принципу «відношення і ставлення керівника постачальника» до фінансово-господарської діяльності підприємства (постачальника) нівелюючи одночасно бухгалтерський облік як процес узагальнення результатів діяльності підприємства.

Отже, розраховуємо на верховенство індивідуальної відповідальності, адже кожен суб’єкт суспільних правовідносин відповідає за свої рішення, дії чи бездіяльність.