Конкурс до Вищого суду з питань інтелектуальної власності: перші висновки

В Україні триває конкурс до нового суду з питань інтелектуальної власності. Кому і для чого він потрібен? Чи вплине на інвестиційну привабливість? Хто йде у судді та чи можна їм довіряти?

В Україні триває конкурс на посади суддів нового Вищого суду з питань інтелектуальної власності (ВСПІВ або, на англомовний манер, IP-суд). Давайте розберемось з питаннями, які найчастіше виникають у юридичної та бізнес-спільноти у зв’язку з формуванням і початком його роботи. Кому і для чого він потрібен? Як вплине на інвестиційну привабливість? Хто йде у судді та чи можна їм довіряти? Чи задовільним є законодавчий фундамент для роботи нового суду?

Що таке Вищий суд з питань інтелектуальної власності?

Відповідно до закону «Про судоустрій і статус суддів», в Україні невдовзі діятимуть два вищі спеціалізовані суди одночасно як суди першої та апеляційної інстанції з розгляду окремих категорій справ: 1) Вищий суд з питань інтелектуальної власності; 2) Вищий антикорупційний суд.

До компетенції Вищого суду з питань інтелектуальної власності відносяться спори, пов'язані з авторським правом, торговельними марками, патентами на винаходи тощо. Сьогодні ці справи розглядають районні та господарські суди. З початком роботи ВСПІВ справи розглядатимуться за процесуальними правилами Господарського процесуального кодексу України, а касаційною інстанцією буде окрема палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

З огляду на те, що Україна є розвинутою індустріальною державою з міцними традиціями машинобудування, авіабудування, конструкторських розробок у багатьох сферах економіки, а також зважаючи велику кількість українців, задіяних в IT-сфері, посилення юридичного захисту прав інтелектуальної власності є доволі актуальним для нашого суспільства. Крім того неупереджений, оперативний і професійний розгляд усіх спорів з інтелектуальної власності в одному новоутвореному суді може стати потужним позитивним сигналом для зарубіжних інвесторів та для розвитку інноваційних технологій у нашій країні.

Майбутній суддя IP-суду: «свіжа кров» чи застій?

Нещодавно Вища кваліфікаційна комісія суддів України (ВККС) оголосила конкурс на 21 посаду суддів IP-суду. Відповідно до гасел ідеологів судової реформи 2016 року, однією з її головних цілей є «оновлення судового складу» за рахунок позасистемних кандидатів, тобто не суддів. Тим самим влада хотіла досягти збільшення суспільної довіри до судів, рівень якої останніми роками опустився нижче 10%, що є абсолютним негативним рекордом в історії сучасної України.

Але норми закону «Про судоустрій і статус суддів» у частині визначення, хто може бути суддею IP-суду, повністю суперечать зазначеній вище ідеї. Так, на конкурс до IP-суду були позбавлені можливості подавати документи: 1) науковці; 2) юристи, що практикували у сфері інтелектуальної власності без адвокатського свідоцтва; 3) судові експерти (що є дивним, адже мало яка судова справа з інтелектуальної власності розглядається без залучення судових експертів).

Більше того, згідно із законом, навіть не всі адвокати можуть брати участь у конкурсі, а лише ті, хто здійснював представництво в суді у справах щодо захисту прав інтелектуальної власності щонайменше п’ять років.

Цікаво, що від чинних суддів, які хочуть взяти участь у конкурсі до IP-суду, закон не вимагає мати докази того, що вони за свою кар’єру розглянули бодай одну справу зі сфери інтелектуальної власності.

Все перелічене є ще дивнішим з огляду на те, що на посади суддів Верховного Суду, в тому числі Касаційного господарського суду (який за ієрархією є вищим, ніж ІР-суд), закон дозволяє подаватися і науковцям, і адвокатам з будь-яким професійним досвідом.

Наслідком таких доволі дискримінаційних норм стало те, що, за інформацією ВККС, до конкурсу допущено 219 кандидатів (з них — 94 жінки), але при цьому 206 (!!!) з них є чинними суддями. Серед допущених до конкурсу є лише 6 патентних повірених та 5 адвокатів.

Найбільший інтерес до участі у конкурсі виявили судді загальних судів першої інстанції: 188 кандидатів є суддями першої інстанції, і 93 з них є суддями судів загальної юрисдикції.

У зв'язку з вказаними цифрами виникає риторичне питання до кандидатів-суддів районних судів: вказані цифри — це прояв тривалої таємної симпатії до спорів із інтелектуальної власності чи це банальний кар'єрний хід суддів, які насправді не мають жодного досвіду розгляду подібних справ, але в яких є величезне бажання будь-яким способом переміститися у столичне приміщення нового суду із значно більшою зарплатою і меншим навантаженням?

Тому, яким би чином не завершився цей конкурсний відбір, вже зараз видно, що до його складу потраплять, скоріше за все, лише судді переважно з судів першої інстанції. Ось такий виходить новий суд з «оновленими кадрами» від авторів судової реформи-2016.

Але повернемося до тих потенційних категорій професіоналів, які мали би взяти більш активну участь у конкурсі: патентних повірених і адвокатів. Згідно з даними Державного реєстру представників у справах інтелектуальної власності, в Україні налічується понад 400 патентних повірених, а адвокатів, які мають практику в сфері інтелектуальної власності більше п’яти років, — точно не менше, ніж повірених.

Яка ж причина того, що патентні повірені та адвокати з інтелектуальної власності по суті проігнорували цей конкурс? Хтось у відповідь може легковажно заявити, що причиною є низька оплата праці судді IP-суду, але це не відповідає дійсності. По-перше, навряд чи адвокатів та повірених засмутила базова ставка заробітної плати судді IP-суду у 110 тисяч гривень на місяць (плюс доплати за стаж і науковий ступінь) та наявність помічника, який перебуває на утриманні державного бюджету. По-друге, згідно з опитуванням, проведеним Фундацією DEJURE серед 179 фахівців у сфері інтелектуальної власності (в тому числі діючих суддів, повірених, працівників апаратів судів, адвокатів, юристів, судових експертів тощо) лише 1,1% опитаних заявили, що вони не взяли участь у конкурсі через низьку оплату роботу судді.

Отже, причини, вочевидь, полягають зовсім в іншій площині. Так, 33% опитаних визнали, що вони були непоінформовані про конкурс. Більше того, 8,4% потенційних кандидатів не взяли участь у конкурсі,бо не знали, що він розпочався.

У зв'язку з цим виникає питання до якості роботи ВККС, яка, судячи з усього, надто поспішно та без належної інформаційної підготовки оголосила відбір до IP-суду. Через це суспільство тепер має цілком очевидний ризик отримати далеко не найкращих кандидатів в якості переможців конкурсу.

Йдемо далі. Лише 49,1% опитаних так чи інакше довіряють ВККС у проведенні нею об'єктивного конкурсу. Інша цифра також негативно свідчить про довіру до цього конкурсу: 16,8% опитаних не взяли участь у конкурсі тільки тому, що не вірять в його чесність.

Тут варто додати, що, на жаль, дії ВККС з самого початку конкурсу не сприяють збільшенню кількості прихильників прозорості відбору: за інформацією Фундації DEJURE, до конкурсу було допущено 42 особи, які подали пакет документів без декларації кандидата, що порушує порядок, встановлений самою ВККС.

Ще однією серйозною претензією до прозорості конкурсу також є і той фактор, що ВККС навіть зараз, вже після етапу допуску кандидатів, не вирішила, яким чином вона буде визначати, хто з переможців конкурсу піде суддею IP-суду по першій інстанції, а хто — в Апеляційну палату IP-суду.

Які очікування професійної спільноти від IP-суду та найбільші виклики для нього?

Результати опитування Фундації DEJURE щодо очікувань від IP-суду та викликів перед ним не виявило якихось несподіванок. Зважаючи на те, що професійна правнича спільнота є частиною українського суспільства і знає про правову систему значно більше негативу, ніж пересічний громадянин, то перше місце за популярністю відповідей у переліку очікувань посіла песимістична позиція «жодних інновацій не очікую».

На другому місці серед очікувань від суддів IP-суду знаходиться зменшення випадків призначення судової експертизи, особливо з «довідкових» питань. Наразі у судах переважає негативна практика, коли судді призначають судову експертизу з надто дрібних або суто юридичних питань, які мали би розв'язувати самостійно. Тим самим істотно затягується розгляд справи, а суддя втрачає головну роль у судовому розгляді, перекладаючи свої обов'язки на плечі судових експертів.

Крім цього професійна спільнота очікує професійного, швидкого та об'єктивного розгляду спорів, а також врахування під час розгляду справ міжнародного досвіду (причому не за формою, а за змістом). Проте є очевидним, що без якісних учасників конкурсу дане очікування так і залишиться у статусі сподівань. Маємо надію, що серед чинних суддів, які подалися на конкурс, ВККС зможе знайти справжні «юридичні діаманти», які у кріслах суддів IP-суду найкращим чином реалізовуватимуть свої супер здібності та використовувати передовий світовий досвід.

П'ятірку очікувань, які набрали максимальну кількість голосів, замикає теза про те, що IP-суд має формувати єдину практику щодо схожих спорів та послідовно дотримуватися її. Актуальність цього положення обумовлена тим, що сталість практики є вагомим запобіжником для зловживань з боку суддів. Адже коли є вивірена та обгрунтована практика щодо вирішення певної категорії спорів, це вже само по собі виступає стримуючим фактором для недоброчесного судді у намірі вирішити схожу справу іншим чином лиш тому, що до нього надійшла пропозиція про неправомірну вигоду.

Отже, ми плавно переходимо до переліку головних загроз для майбутнього суду. І першим пунктом з величезним відривом за кількістю голосів посідає ризик під назвою «корупція». Більша частина опитаних вважає, що уникнення корупції — це те, з чим суддям IP-суду буде впоратися найважче. Втім, запобігання цьому ризику — цілком у руках ВККС, адже саме на етапі конкурсного відбору у членів ВККС є всі можливості відсіяти недоброчесних кандидатів, проаналізувавши інформацію з їхніх декларацій, майнових реєстрів, звіривши стиль життя кандидатів з їхнім офіційним доходом.

На другому місці за популярністю серед викликів — уникнення суддями цитування у своїх рішеннях висновків експертів. Юристи (та й прості громадяни) хочуть у рішеннях IP-суду передусім бачити обґрунтовану позицію судді, роз’яснення ним ухваленого рішення, а не просто переписані з експертного висновку цілі абзаци тексту.

Трійку головних викликів завершує теза про масовість порушень прав інтелектуальної власності у нашому суспільстві, що наводить на думку, що юристи не сильно вірять у те, що IP-суд значно покращить ситуацію із захистом прав авторів, власників торговельних марок та винахідників. А відтак, мабуть, ці респоденти піддають сумніву саму ідею доцільності утворення окремого суду шляхом позбавлення районних та господарських судів по всій Україні права розглядати такі справи. А у потенційних постраждалих від порушення прав інтелектуальної власності, які мешкають у регіонах, може не бути мотивації, часу або ресурсів шукати юридичного захисту в єдиному на всю країну столичному IP-суді.

Наступне за популярністю побоювання юридичної спільноти полягає у сумніві щодо спроможності суддів IP-суду професійно та об'єктивно відправляти правосуддя. Як зазначалося вище, тут все буде залежати від якості проведеного ВККС відбору кандидатів.

П'ятий і останній за популярністю виклик, на думку опитаних, полягає в оперативності розгляду справ IP-судом. Це є одним із наболілих питань, адже наразі справи з інтелектуальної власності слухаються в судах вкрай довго, крім того істотним фактором збільшення тривалості розгляду є призначення судових експертиз, проведення яких може займати місяці.

Цікаві кандидати до ІP-суду

Фундація DEJURE проведела аналіз публічно доступної інформації про 105 кандидатів до IP-суду на предмет чинників, що можуть ставити під сумнів доброчесність майбутніх суддів.

В результаті було виявлено чимало фактів, які будуть передані до ВККС для врахування під час оцінки професійності й доброчесності кандидатів.

У цій публікації звернемо увагу лиш на найбільш оригінальні випадки, які можна поділити на три групи.

«Амнезія 2013—2014 років». Мова йде про 22 кандидатів, що є суддями, які у своїх деклараціях раптом після 2015 року (коли була запроваджена кримінальна відповідальність за недостовірні дані у декларації) згадали про нерухоме майно та транспортні засоби, які в них з’явилися ще у 2013—2014 роках, але вони чомусь це майно не декларували.

«Суддівський телепорт». Йдеться про 6 кандидатів, які є чинними суддями. Вони не задекларували жодної нерухомості на праві власності чи користування у тих населених пунктах, де територіально розташований їхній суд. Натомість вказали, що живуть в інших містах, за 130—250 кілометрів від місця роботи. Цілком можливо, що ці судді роками витрачають чималі суми на пальне, проводячи щоденно за кермом у дорозі по 4—6 годин на день, курсуючи зранку до суду, а увечері — додому. Втім, так само можливий і більш банальний варіант: вони приховують інформацію про належне їм нерухоме майно. Що показово, один із таких суддів не задекларував транспортних засобів. Мабуть, він кожен день на таксі або маршрутці долає сотні кілометрів до місця роботи й назад.

«Кандидати-безхатченки». І наостанок відзначимо 5 кандидатів, які не задекларували жодного жилого приміщення на праві власності або оренди. Відтак, вони формально не мають житла та постійного місця проживання. Звісно, це наводить на думку, що ці особи можуть приховувати якусь інформацію про себе, або ж подали документи з істотною помилкою, що також характеризує їх з не найкращого боку як майбутніх суддів.

Висновки

1. IP-суд, з одного боку, є потрібним для більш професійного та стабільного захисту прав інтелектуальної власності. Але з іншого боку, корисність для суспільства цього судового органу майже повністю залежить від рівня доброчесності й фаховості осіб, які переможуть у конкурсі, організованому ВККС. Якщо ж склад суду буде сформований з посередніх кадрів, то дарма чекати будь-яких позитивних змін.

2. Створення IP-суду не є міжнародним зобов’язанням України, але його появу будуть, без сумніву, вітати іноземні інвестори. Втім, після початку роботи цього суду районні суди та суди господарської юрисдикції перестануть брати до розгляду відповідні справи, і пересічні позивачі з усіх регіонів України будуть змушені нести додаткові витрати на судовий захист своїх прав у столиці.

3. Аналіз кандидатів, які подали документи на 21 посаду до IP-суду, демонструє, що він складатиметься переважно з діючих суддів загальних судів першої інстанції, які невідомо, чи мали колись досвід розгляду спорів у сфері права інтелектуальної власності.

4. Адвокати, що спеціалізуються на справах з інтелектуальної власності, та патентні повірені проявили вкрай низьку активність щодо участі у конкурсі. Причиною тому є недостатня інформаційна підготовка до оголошення конкурсу з боку ВККС та низька довіра професійної спільноти до чесності конкурсу.

5. Серед кандидатів є чимало осіб, стосовно яких у публічно доступних джерелах є інформація, що може свідчити про їхню недоброчесність, відтак ВККС має належним чином перевірити відповідні факти.

6. Найбільшими побоюваннями правничої спільноти щодо діяльності майбутнього суду є корупція та неспроможність забезпечити професійний і неупереджений розгляд справ. Відтак завданням ВККС є провести конкурс до IP-суду таким чином, щоби мінімізувати зазначені ризики.

7. Слід внести зміни до закону «Про судоустрій і статус суддів» з метою включення до переліку осіб, що мають брати участь у конкурсі до IP-суду, правників-науковців, судових експертів з інтелектуальної власності, а також юристів (не адвокатів), які мають досвід роботи у сфері права інтелектуальної власності.