"Нова-стара" судова практика, щодо стягнення матеріальної шкоди заподіяної в ДТП

Велика Палата Верховного Суду ухвалила рішення яким змінила судову практику стягнення матеріальної шкоди з винуватців ДТП, які застрахували свою цивільно-правову відповідальність

Цивільний кодекс України визначає основним принципом те, що шкода завдана транспортним засобом, відшкодовується володільцем такого транспортного засобу, тобто особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом.

Також цивільне законодавство визначає загальні підстави відшкодування шкоди заподіяної у результаті взаємодії транспортних засобів, до яких належать: а) шкода відшкодовується винною особою; б) у разі якщо в заподіянні шкоди винні всі особи, шкода відшкодовується у відповідній частці в залежності від обставин, які мають істотне значення; в) якщо внаслідок взаємодії транспортних засобів, шкода була заподіяна іншим особам, володільці транспортних засобів відшкодовують її незалежно від їхньої вини.

Найчастіше матеріальна шкода в ДТП виникає саме внаслідок взаємодії транспортних засобів. У такій ситуації, нібито все просто, особа яка в порушення правил дорожнього руху пошкодила автомобіль іншої особи зобов’язана відновити автомобіль або відшкодувати вартість відновлювального ремонту. 

Однак, окрім учасників ДТП, існує ще один суб’єкт в якого можуть виникнути  зобов’язання щодо відшкодування шкоди заподіяної в ДТП. І таким суб’єктом є страхова компанія, в якій було застраховано цивільно-правову відповідальність заподіювача шкоди.

Норми права

Правовідносини, щодо укладення відповідних догорів та порядок здійснення страхового відшкодування регулюються спеціальним Законом «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Вказаний закон визначає також права та обов’язки якими наділяються як заподіював збитків так і потерпіла особа.

 Окрім цього, цивільний кодекс України містить ст. 1194 ЦК України під назвою «Відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою відповідальність». У відповідності до цієї статті особа, яка застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, здійснює відшкодування шкоди потерпілому у разі недостатності страхової виплати для повного відшкодування шкоди, в розмірі різниці між виплаченою страховою компанією сумою страхового відшкодування та фактичним розміром заподіяної шкоди.

 Судова практика до 2015 року

До 2015 року в судовій практиці існувала однозначна позиція в питанні відшкодування шкоди особою яка застрахувала свою відповідальність. Відповідно до якої, в межах страхової суми (ліміту відповідності страховика) відповідальність за відшкодування заподіяної шкоди несе страхова компанія в якій було застраховано відповідальність заподяювача шкоди. Різницю між фактичним розміром шкоди та сумою страхового відшкодування повинен відшкодувати безпосередньо заподіювач шкоди.

Тобто, вказана судова практика виходила з норм ст. 1194 ЦК України.

 Судова практика останніх двох років

Наприкінці 2015 року та початку 2016 року починають з’являтися рішення Верховного Суду України, які мають зовсім інший підхід до правового обґрунтування порядку відшкодування шкоди особою, що застрахувала свою відповідальність.

В постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15 Верховний Суд України навів наступні висновки.

«Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди породжує деліктне зобов'язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується відповідний обов'язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така дорожньо-транспортна пригода слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов'язанні ним є страховик.

Разом із тим, зазначені зобов'язання не виключають одне одного.  Деліктне зобов'язання - первісне, основне зобов'язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, в результаті якої завдана шкода, буде кваліфікована як страховий випадок. Одержання потерпілим страхового відшкодування за договором не обов'язково припиняє деліктне зобов'язання, оскільки страхового відшкодування може бути недостатньо для повного покриття шкоди, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов'язаною. При цьому, потерпілий стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не є, але наділяється правами за договором: на його, третьої особи, користь страховик зобов'язаний виконати обов'язок зі здійснення страхового відшкодування. 

З огляду на вищенаведене, право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов'язує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов'язанні».

 Таким чином, Верховний Суд України розтлумачив норми права таким чином, що потерпілий має право на власний розсуд визначитися із тим з кого стягувати заподіяну шкоду з заподіювача шкоди чи страховика який застрахував свою відповідальність.

Вищевказана правова позиція була також підтримана і новим Верховним Судом.

 Новітня практика. Повернення до старого обґрунтування

04 липня 2018 року за результатами розгляду справи № 755/18006/15-ц Великою Палатою Верховного Суду було ухвалено постанову в якій містяться висновки, щодо правильного застосування норм права при стягненні матеріальної шкоди з особи, яка застрахувала свою відповідальність. Такі висновки є протилежними вищеописаній позиції Верховного Суду України.

Великою Палатою Верховного Суду було надано такі роз’яснення.

«Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Відтак, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку, сформульованого Верховним Судом України у постанові від 23 грудня 2015 року у справі № 6-2587цс15, відповідно до якого страховик, який виплатив страхове відшкодування, має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема, право вимоги до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплаченого страховиком відшкодування.».

Відповідно до норм процесуального законодавства висновки Великої Палати Верховного Суду України повинні враховуватися іншими судами при розгляд подібних справ та застосуванні норм права.

 Отже, Велика Палата своїм рішенням скасувала дворічну судову практику стягнення матеріальної шкоди із заподіювачів шкоди, яка не врахувала наявності полісу обов’язково страхування цивільно-правової відповідальності.